Комікси українською: «Балтимор. Чумні кораблі» Майка Міньйоли
Серед дослідників поп-культури часом звучить думка, що сучасні горори зобов’язані своєю появою не лише Альфреду Гічкоку з його монументальним прото-слешером «Психо», і навіть не загальною параноєю XXI століття, а саме Першій світовій війні. Цей кривавий конфлікт рідко знаходить відображення в кіно (можливо успіх «1917» це змінить!), але факт залишається фактом – саме Перша світова війна познайомила Європу з найбільш огидною стороною людства.
Якщо до цього в когось були ілюзії щодо благородного солдатського життя, то цей глобальний збройний конфлікт нарешті показав війну такою, якою вона є насправді – абсурдною м’ясорубкою, яка нівечить життя та залишає після себе зруйновані міста і гори покалічених трупів. Тож не дивно, що перші творці експериментальних горорів були людьми, які бачили усе це насильство на власні очі: Ф. В. Мурнау («Носферату»), Джеймс Вейл («Франкенштейн», «Наречена Франкенштейна») та Пол Вегенер («Голем») безпосередньо брали участь у боях Першої світової.
Знаю, ви прийшли сюди щоб дізнатися, чи варто читати комікс Майка Міньйоли, а не щоб вислухати історичну лекцію, але майте трохи терпіння – у поп-культурі надзвичайно важливий контекст. Попри те, що Перша світова назавжди змінила хід європейської історії та наділила наступні покоління цілком новими страхами, митці не так вже часто згадували про неї напряму. Жахливі образи та фобії міцно засіли у масовій підсвідомості – і, можливо, навіть посприяли появі космічних жахіть та апокаліптичних сюжетів – але брудні траншеї Першої світової так і не стали популярним сеттингом для горор-історій. І це шалено дивно, адже любителі жахіть можуть придумати страшну історію про що завгодно, демонізувати будь-яке свято, традицію чи буденне явище.
Серія коміксів «Балтимор», яка почала виходити українською завдяки видавництву MAL’OPUS – чи не єдине зображення цього воєнного конфлікту у, скажімо, мейнстрімній графічній прозі. Не знаю, чому лише співсценаристи Майк Міньйола та Крістофер Голден здогадалися використати сіру, понівечену Європу як фон для історії про невмируще зло, але вже з перших сторінок стає зрозуміло, що це була дуже вдала ідея. Руїни церков, у яких ховаються червоноокі вампіри, закинуті містечка-привиди, залишки іржавих потоплених кораблів, які повільно обростають водоростями – усе це створює гнітючу, траурну атмосферу.
До речі, якщо ви раптом хвилювались, що погано знайомі зі світом Геллбоя, і тому не готові братися за нову оповідь Міньйоли, не бійтесь – це цілком самостійна історія, з унікальним настроєм та багатим, дивним всесвітом. Якщо «Геллбой» робив акцент на тому, що навіть «монстри» можуть бути добрими, смішними та цілком людяними, то тут сценаристи йдуть протилежним шляхом – занурюють нас у сеттинг, в якому люди та чудовиська однаково жорстокі.
Навіть протагоніст цієї серії, вбивця монстрів та ветеран Лорд Балтимор, сам скоріше нагадує живе уособлення фатуму та неудачі, ніж традиційного благородного героя – на початку коміксу нам навіть повідомляють, що він проклятий. Образ Балтимора можна зчитувати як дуже тонку медитацію на тему ПТСР та провини вижившого – хоча ветеран цілодобово очищує світ від зла, він ніяк не може здихатись від думки, що усі ці кровожерливі монстри потрапили у світ через нього. Ну добре, це відчуття провини з’явилося не просто так (не буду спойлерити, там справді дуже інтригуюча передісторія!), але Міньйола та Голд блискуче проводять паралелі між потойбічними жахіттями та реальними психологічними наслідками війни, з якими ветерани змушені боротися.
Підтекст сюжету вдало підкреслюється малюнками Бена Стенбека та колористикою Дейва Стюарта. Перед нашими очима поступово формується холодний, темний світ, у якому єдині яскраві плями – пекельні вибухи цепелінів, криваві потоки чи іржа, яка поступово руйнує все, що не зруйнували люди. І все ж, цей комікс складно назвати тьмяним чи непривабливим – Стенбеку вдається вдало використовувати елементи стімпанк-естетики та навіть загравати з химерною фантастикою Лавкрафта. У результаті виходить світ, який водночас лякає і викликає бажання якнайшвидше до нього повернутися. Залишається сподіватися, що видавництво Мальопус якнайшвидше візьметься за переклад другого тому цієї неймовірної історії!
