Все, що потрібно знати про «Валеріана та Лореліну»
Комікси часом переслідують нас навіть тоді, коли ми не підозрюємо. Ні, ми зовсім не про параною та темні вулиці, на яких раптом потрібно виглядати графічний роман з ножем. Але хто міг подумати, що «Зоряні Війни» нацупили ідей з коміксу 60-х? Ми точно не знали. Тому одразу після виходу тизера до фільму Люка Безсона «Валеріан та місто тисячі планет» розповідаємо про один з найвизначніших графічних романів XX століття. Про «Валеріана та Лореліну».
Валéріан та Лореліна — один з найважливіших науково-фантастичних коміксів всіх часів. Без перебільшення. Вплив цієї серії коміксів можна побачити майже в усіх науково-фантастичних роботах, що набули ваги в популярній культурі за останні п’ятдесят років. Вона спричинила тектонічні зміни в тому, як виглядають та оповідають історії цього жанру. Ба більше — не без допомоги цієї серії деякі жанри спекулятивної літератури, зокрема постапокаліптика та альтернативна історія, набули оборотів та отримали невід’ємні нині фрагменти іконографії. Зараз цілком впевнено можна казати, що головним нащадком Валеріана в світовій культурі є «Зоряні Війни» Джорджа Лукаса. Їх естетика та певні оповідні елементи напряму запозичені у Валеріана. Але не варто надалі зосереджувати увагу на цьому факті. Про це достатньо сказано і без мене.
Без успіху Валеріана та Лореліни ми б не мали таких скарбів уяви, як твори Жана Жиро, Поля Гіллона, Жоана Гіменеза, Філіппе Каза, Волта Саймонсона. Без них не стався б журнал Mеtal Hurlant та його наступник Hеavy Mеtal. «Суддя Дредд», «Інкал», «Той, що біжить лезом бритви», «П’ятий Елемент», навіть «Втеча з Нью-Йорку» — всі згадані мають в собі частинки Валеріана та Лореліни. Але сама серія з часом відійшла на другий план і донедавна залишалася відомою лише для поціновувачів жанру.
Обставини появи
Валеріан та Лореліна були створені художником Жан-Клодом Мез’єром та письменником П’єром Крістіном в середині 60-х років. Для французьких коміксів це був період розквіту — доба Спіру, Тінтіна, Астерікса, блискавичних оповідей та точного, схематичного зображення без зайвого випендрювання. Видавці хапалися за все і відповідали на небачений читацький попит ризикованими кроками. На той момент Мез’єр та Крістін вже встигли попрацювати разом над кількома дрібними оповідками у різних виданнях та здобули певну репутацію, яка надала їм деяку свободу руху. За таких умов вони вирішили зробити власну серію на манер вищезгаданого Тінтіна, але «з блекджеком та хвойдами».
І тут варто розуміти один момент: незважаючи на те, що створення окремої серії в 60-ті було набагато простішою справою, аніж сьогодні, це все одно був дуже ризикований крок, незалежно від репутації творців.
На початках Мез’єр та Крістін задумували робити серію у жанрі вестерну. Тоді у Франції виходило безліч популярних серій цього жанру, таких як «Щасливчик Люк», «Блуберрі», «Джеррі Спрінг» та їх чисельні копії. Після тверезої оцінки власних можливостей, динамічний Дует Мез’єр-Крістін відмовилися від жанру з великою конкуренцією та перейшли в нову та захопливу царину наукової фантастики, ніша якої у французьких коміксах була парадоксально порожньою. Єдиними конкурентами на цьому поприщі були серія «Піонери надії» та журнал «Метеор». Обидва робили акценти на пригодницькому елементі з прикрученими «фантастичними штуками» для краси.
На відміну від них, Крістін хотів зробити серію, яка була б рівноцінною американській книжковій науковій фантастиці. На манер Кларка, Азімова та Бредбері. Тоді жанр був на підйомі в Штатах, його необмежені оповідні та дискутивні можливості ставали все більш очевидними. Єдине, що треба було зробити Мез’єру й Крістіну — почати.
І вони почали. В листопаді 1967-го року в журналі «Пілот» вийшла перша частина першого альбому під назвою «Погані сни». Вона окреслювала в загальних рисах світ, знайомила з персонажами. Читачі зацікавилися. Згодом вийшла друга історія, і читачі немов подуріли.
Сольна серія Валеріана і Лореліни почалася з комікса «Міста великої води», де дія відбувалася у пост-апокаліптичному Нью-Йорку.
Хто вони такi?
Валеріан та Лореліна — спатіотемпоральні (пояснення далі) агенти з космічного міста Галаксіті. Основна дія розгортається у 28-му столітті. Валеріан являє собою типового героїчного персонажа з квадратною щелепою та нестерпними дотепними коментарями з приводу всього сущого (згадайте Леслі Нілсена в «Забороненій планеті», аби було страшніше — Валеріан з часом набуває рис ще одного персонажа Нільсена — Френка Дребіна). Лореліна — селянка з середньовічної Франції, яка дивовижним чином набагато краще пасує до цієї роботи — де треба вміє домовитися, де треба може дати ляща. Як вона стала агентом? Валеріана відправили до середньовічної Франції на перше завдання — спіймати небезпечного часотерориста Зомбула. Зрозуміло, що не обійшлось без допомоги Лореліни, яка після подібних пригод вирішила залишитись поруч з героєм. Щоб найкраще зрозуміти стосунки між персонажами, згадайте поведінку Гана Соло та принцеси Леї в «Імперія завдає удару у відповідь».
То хто ж такі ці спатіотемпоральні агенти? До їх обов’язків входить чимало речей. По-перше, слідкувати за тим, щоб часопростір не перекроювали немов якусь спідничку. По-друге, ловити небезпечних для людства індивідів. По-третє, літати на суперкрутому космічно-часовому кораблі через гіперпростір. По-четверте, давати зрозуміти всім, що хто не з Людською Галактичною Імперією (ага, вам не здається), того чекатимуть серйозні непереливки на всіх фронтах. Також вони займаються розвідкою далеких регіонів космосу, встановленням контактів з інопланетними цивілізаціями, регулюванням конфліктів та порятунком світу від інших рятівників світу. Інколи до їх функцій додається й дипломатія, але ця справа зазвичай просто слугує приводом влізти в чергову пригоду, не вдаючися в перипетії попередніх подій («Стартрек» не нагадує?).
Першим серйозним успіхом серії став альбом «Місто великої води». Причини одразу дві — реалістичне зображення постапокаліптичного Нью-Йорку (передаємо привіт «Втечі з Нью-Йорку») та значне ускладнення характерів героїв. І позитивні, і негативні персонажі тут керуються цілком зрозумілими та адекватними мотивами, які не дають однозначно їх сприймати. Знаєте, у кожного своя правда.
Наступні випуски лише додавали історії барвів та, між іншим, стали базисом для «П’ятого елементу» та «Зоряних війн». Судіть самі: у «Імперії тисячі планет» герої встигають побувати на льодовій планеті, на планеті-пустелі та на планеті-джунглях. Нічого не нагадує? А якщо скажемо, що у «Світі без зірок» Лореліна потрапила у рабство та отримала стильний купальник? Отож! Після виходу фільмів Лукаса Мез’єр помітив дивні співпадіння і пізніше зізнавався, що дуже розізлився. Оскільки режисер на листи не відповідав, Хан Соло і Лея отримали «несанкціоноване камео» у коміксі.
Кожна наступна історія заносить героїв в інші умови та диктує нові правила гри. Це допомагало утримувати оповідь свіжою впродовж десятиліть.
Що робить їх особливими?
Унікальність Валеріана та Лореліни полягає в тому, що це комікс навиворіт. Він іде всупереч усталених традицій та крутить ними, як хоче (а тепер Люк Бессон буде крутити ним, як хоче). Взявши за основу науково-фантастичну естетику та механіку вестерну та повикидавши ті частини, які їм не подобалися, Мез’єр та Крістін отримали ідеальний оповідний двигун та невичерпний потенціал для розширення.
Опираючись на франко-бельгійську традицію персонажів-пластунів (Тінтін, Спіру) та американську традицію супергероя — Мез’яр та Крістін викували персонажів, які вражали своєю психологічною складністю. Валеріан та Лореліна були живими людьми в морі архетипів. На початках Валеріан часто занадто переймався своїми обов’язками, надміру старався, вдавав з себе крутого хлопця, але страждав від комплексу відмінника і зазвичай при цьому примудрявся демонструвати неймовірну безалаберність в полі. Часто його збивали з пантелику елементарні речі, на які він мав би реагувати на рівні інстинкту. Лореліна з самого початку була цікавішим персонажем. Родом з середньовічної Франції (те, що Джобс називав «гарним гартуванням характеру»), вона одразу показала себе рівною Валеріану в практичних навичках. Будучи персонажем типу «риба з води», вона пізнає новий для себе світ на практиці, не цураючись просити про допомогу. І це дозволяє їй зберігати щире сприйняття світу — вона дивується та відкриває нове в тому, що Валеріан вважає буденним. І це в той час, коли більшість жінок в коміксах були додатками до чоловіків і зазвичай потрапляли в полон.
На початках їх динаміка була доволі підлітковою. Лореліна була «новою дівчиною в школі» і Валеріан намагався її вразити. Часто за рахунок місії. Коли Лореліна почала демонструвати свою перевагу, більшу компетентність — Валеріан заздрив, але пересилив себе і почав самовдосконалюватися. Згодом між ними утворився більш зрілий емоційний зв’язок. Але стосунки майже ніколи не виходили на перший план. Коли вони вперше поцілувалися — це було подією, яку можна прирівняти до поцілунку Малдера та Скаллі — чимось дуже очікуваним, але все одно несподіваним. Чим далі йшла серія, тим більше їх стосунки нагадували подружжя, яке давно разом, людей, які звикли один до одного та розуміють з півслова.
Їх словесні перепалки часто нагадували найкращі приклади американської комедії характерів, а самі герої були частково змодельовані на типажах акторів Золотого віку Голівуду, таких як Кетрін Гепберн, Кларк Гейбл, Джин Артур, Кері Грант, Керол Ломбард, Джеймс Стюарт, Барбара Стенвік та Гері Купер. (З іншого боку, хто не був за ними змодельований? На мою думку, ідеальним виконавцем Валеріана буде Джон Гемм, а для Лореліни підійде Кристина Гендрікс. Ба більше — пізніші історії, наприклад, пізня трилогія «Нове майбутнє» має дуже Медменівський тон). Ті, хто знають — зможуть розгледіти ледь помітні реверанси в їх сторону.
Рух всупереч конвенціям є ключем для розуміння суті коміксу. Крістін та Мез’єр хотіли зробити прогресивний комікс, наповнений ідеями з усіх сторін. Від дизайну інтер’єрів та костюмів до політичного устрою, стосунків між персонажами та навіть сприйняттям дійсності. Наприклад, за сюжетом, більша частина населення Землі напівдобровільно знаходиться у віртуальній реальності (десь це вже було… не можу пригадати назву…), інша частина періодично лізе в справи інших цивілізацій на правах першого серед рівних (прямісінько як одна держава неподалік, забув назву…). Або — часопростір настілька складна штука, що будь-яке пояснення рівноцінно неадекватне тому, як воно насправді відбувається.
Іншим важливим елементом був небачений рівень співпраці між сценаристом та ілюстратором. Крістін та Мез’єр формували оповідь в загальних рисах, після чого Крістін писав повноцінні оповідання, а Мез’єр готував до них концепт арт. Потім вони робили розкадровку та таким чином досягали неймовірно економної оповіді. Це найважливіша новація серії. Нічого не вивалювалося на голову читачеві довжелезними текстовими цеглами. Кожна панель просуває оповідь вперед — ненав’язливо розказує щось нове про героїв, знайомить зі світом. Всі ці елементи були так тісно переплетені між собою, що будь-які відступи одразу привертали увагу. Для таких випадків Крістін приберіг вишукані абсурдистські оповіді всередині оповіді. Кожен альбом має одну-дві панелі з зашифрованим жартом.
Наостанок
Валеріан та Лореліна залишаються неймовірно цікавим коміксом, який все ще чекає на те, щоб його відкрили для себе широкі маси. Це комікс з зовсім іншого світу. Будемо сподіватися, що фільм не зашкодить цьому. Мез’єр та Крістін спромоглися побудувати на простому бажанні робити цікаві оповіді цілу сагу, об’єднану двома героями, які росли разом зі своїм світом. Комікс спромігся поєднати розрізнені піджанри наукової фантастики: космічну оперу Флеша Гордона та Бака Роджерса, високі ідеали Азімова та Кларка, дух пригод Беровза та навіть мандри розуму іншого Беровза.
У головних ролях «Валеріана та міста тисячі планет» з’явились Дейн ДеГаан та Кара Делевінь. Також у трейлері можна помітити Ріанну та величезну кількість інопланетних істот.
Дурисвіт. Має суперздібність маніпулювати словами.