Що сталося з «Дівчатами Гілмор», яких усі любили?
У Штатах повернення «Дівчат Гілмор» було голосним. Про них написали всі — від Rolling Stone до Forbes. Ведучий Джиммі Феллон заявляв, що він — фан серіалу, а твіттер тимчасом розгадував, чим має закінчитися історія. У пікові моменти обговорення, реакція була майже така, як під час очікування нових «X-Files». І от серіал вийшов на Netflix. У нас це пройшло досить непомітно. Того вирішили розібратися, навколо чого такий хайп, і чи продовження стало вдалим.
Довідка: Серіал «Дівчата Гілмор» вийшов на екрани у 2000 і залишився там на сім сезонів. Починається він з того, як 32-річна Лорелай Гілмор вирішує віддати свою 16-річну доньку Рорі в елітну школу. Вона звертається по допомогу до своїх заможних батьків, з якими порвала зв’язки, коли завагітніла і народила дитину в 16. Сімейні стосунки потроху відновлюються, всі заливаються кавою і дуже багато говорять, а Рорі собі вчиться, пише статті в шкільну газету, закохується і росте.
За сезон до кінця серіал покидає його авторка Емі Шерман-Палладіно. Але каже фанам, що придумала завершення — останні чотири слова, які мають там прозвучати. Через 9 років серіал повертається і там таки звучать #lastfourwords. А Рорі тимчасом 32, як і її мамі на початку серіалу.
За що любили: Рорі Гілмор
Рорі — це така собі Герміона у світі маглів. Вона робить задротство милим і привабливим. І при цьому має особисте життя. Такої моделі підліткової поведінки не давав свого часу ні «Беверлі Хіллз», ні «Буремний шлях». За це і за очі Бембі ми полюбили наймолодшу з роду Гілморів.
А що зараз: Все дивно. В кінці оригінального серіалу Рорі йде в дорослу журналістику і вирушає писати про передвиборчу кампанію Барака Обами. Чому тоді через 9 років у неї тільки фріланси і одна стаття-гордість у The New Yorker? Це неясно. Ок, серіал ніколи не претендував на реалізм. Але якщо зберігати вірність оригінальній історії, то героїня Рорі точно не прийшла б на співбесіду неготова і не втратила б шанс написати матеріал для GQ. Словом, всі шість годин перезапуску — це довге повернення героїні до самої себе.
Серіал «Дівчата Гілмор» вийшов на екрани у 2000 і залишився там на сім сезонів.
За що любили: дочки-матері
Всі мріяли про таку маму, як Лорелай Гілмор: смішну, енергійну, з якою не відчуваєш різниці поколінь. На відміну від інших кінобатьків, вона сама підбиває влаштувати вечірку, поки її немає вдома.
Для контрасту є інша пара: Лорелай і її мама Емілі Гілмор. От там все суворо: давні конфлікти, що постійно повертаються, жарти, що залишаються без відповіді, і багато невиправданих очікувань з усіх боків.
А що зараз: Зв’язка Рорі-Лорелай така ж міцна, але не дуже цікава. «Доросла» Рорі стає все більш схожою на свою маму, а чоловіки в її житті виходять на ті ж позиції, що й чоловіки Лорелай.От сварки Лорелай і Емілі — інша справа. Це ледь не єдиний логічний рушій сюжету в історії.
За що любили: хлопці Рорі Гілмор
Світ давно поділився на три команди — #teamdean, #teamjess і #teamlogan. Головні хлопці Рорі дуже добре відповідають її дорослішанню: турботливий і вірний Дін — перше наївне почуття, відчайдушний Джесс — підлітковий бунт, багатий і авантюрний Логан — час самовизначення під час і після коледжу.
Дін, Джесс та Логан
А що зараз:Усі троє повернулися у продовженні. Хтось прийшов із Good Wife, хтось із Supernatural, а хтось із нової хітової мелодрами This Is Us. Комусь дістався пристойний екранний час, а когось показали тільки для фанатських гіфок.
Незрозуміло одне — нащо було вводити суто технічного і карикатурного персонажа, з яким Рорі нібито зустрічається, але постійно про нього забуває? У певний момент їй просто доводиться записати нагадування на листочку: «Порвати з Полом».
За що любили: жіноча дружба
Вона тут існує. Більше того — вона різна. Є повні довіри й турботи стосунки між Лорелай і Сукі. Зрештою вони наважуються здійснити свою мрію і разом відкривають готель. Є дружба Рорі з Лейн, що триває з дитинства. Але є й така, що виростає зі шкільного суперництва — з Періс. Добре те, що всі ці стосунки справді розвиваються впродовж семи сезонів.
Що зараз: У нових серіях дружби мало. Найбільше з’являється Періс, але вони з Рорі існують окремо. Вони можуть згадувати шкільні симпатії чи обговорювати розлучення Періс, але зовсім не впливають одна на одну.
За що любили: хороше письмо
Унікальна риса серіалу — надшвидкі діалоги. Зазвичай сторінка сценарію відповідає 1 хвилині екранного часу. У випадку «Дівчат Гілмор» сторінки вистачало секунд на 20-25. Для виконавиць головних ролей наймали тренера, що вчив їх випалювати насичені скоромовки тексту. Ця динаміка дозволила авторці Емі Шерман-Палладіно перетворити типову мелодраматичну історію на щось свіже — мелодраму з гумором і одною зайвою чашкою кави
Що зараз: Якісне письмо на місці, але Лорен Грем і Алексіс Бледел таки говорять повільніше.
За що любили: цитування поп-культури
Щоб стати своїм для Лорелай, треба знати, чому її пса звуть Пол Анка (Пол Анка, між іншим, написав для Френка Сінатри текст «My Way»). Щоб стати своїм для Рорі, треба вчасно помітити цитату з «Олівера Твіста», а в кривому сніговику впізнати Бйорк.
Постійне і насичене цитування поп-культури добре занурює в епоху, але і зашифровує серіал для тих, хто не переживав підліткові драми під «Don’t Speak».
Що зараз: «205 поп-культурних відсилок у поверненні «Дівчат Гілмор» звучить загрозливо. Але така стаття вийшла на Cosmopolitan. Там є Каньє Вест, Вуді Аллен, мюзикл «Гамільтон», Гвен Стефані, фільми Marvel. І це вони ще темп розмов збавили.
За що любили: романтика маленького міста
Маленькі містечка у кіно можуть душити, огортати плітками, обмежувати. Як у «Virgin Suicides» (як це нормально перекласти українською взагалі?) чи «Що з’їдає Гілберта Грейпа?».
Але в «Дівчатах Гілмор» навпаки. Тут знову оживає американський міф маленького міста. В ньому одна головна вулиця, одна школа танців, один дайнер, один автосервіс. Усі всіх знають і всі з цим ок. Містечко Старз Голлоу — це ідеальна декорація. З одного боку, там майже нічого не змінюється, а з іншого — завжди щось відбувається: танцювальний марафон, благодійний пікнік, змагання з ліплення сніговиків.
А що зараз:У нових серіях містечко зовсім іграшкове. Яскраві кольори в продакшні Netflix ще більше підкреслюють його штучність. Зате чи не вперше це оточення починає гнітити одну з головних героїнь.
За що любили: другорядні персонажі
У сценаріях на 80 сторінок було місце не тільки для жінок сімейства Гілмор. Решта персонажів виписані там з увагою, ніжністю, купою деталей і дивацтв. Ці дивацтва роблять мешканців Старз Голлоу схожими на жителів іншого канонічного містечка — Твін Пікс. Тільки без школярок-утоплениць та інших страшних секретів.
Що зараз: Творці вирішили ще й підкреслити схожість з Твін Піксом. Найбільший дивак серіалу — Кірк — постає в образі лінчівського «Eraserhead». А потім стає взагалі моторошно — в епізодичній ролі з’являється актор, що грав батька Лори Палмер.
Щодо решти другорядних героїв: деякі їхні появи занадто символічні, деякі вчинки занадто ексцентричні. Вони мало впливають на сюжет і радше доповнюють декорації міста. Але дивацтва Кірка й напруженість Періс відіграні так добре, що можна багато простити.
І як загалом?
Я подивилася нові серії «Дівчат Гілмор» через два дні після прем’єри. Начиталася оглядів, вивчила добірки безспойлерних твітів. Якась глядачка писала, що плакала сім разів під час перегляду. Я налаштовувалася. І от нарешті ми зібралися дівчачою компанією на перегляд. З пончиками, какао, оцим-от всім. Перші дві серії ми зупиняли, щоб обговорити, що ж сталося з Рорі й чому вона така на себе не схожа. Потім зупиняли, щоб покритикувати надто яскраві кольори й нелогічні вчинки. Потім ще раз стопились, щоб порівняти, хто сильно постарів, а хто ні. Історія не проймала, навіть розчаровувала. До третьої серії нас протрималось двоє з п’яти, решта відклали на потім. Чи то ми втягнулися, чи що, але на четвертій годині дивитися стало цікавіше.
О першій, в ніч на понеділок я вже сама ввімкнула останню — четверту частину. А туди якось повернулися всі речі, за які я люблю цей серіал: влучні діалоги, нічне пиття кави, прикрашання альтанки в центрі Старз Голлоу, давні друзі (навіть Мелісса МакКарті на хвилинку з’явилась), затишок, зворушливі прощання. І от майже третя ночі, а я сиджу на кухні і витираю сльози. Можливо, сьомий раз за одну серію.
Авторка: Оксана Городівська, головна редакторка «Громадське Культура».
