«Feud» Раяна Мерфі: старим жінкам тут не місце
На каналі FX нещодавно вийшов серіал «Ворожнеча» («Feud») від творця «Американської історії жахів» та «Хористів» Раяна Мерфі. Основою сюжету стало протистояння голлівудських легенд Бетті Девіс та Джоан Кроуфорд під час зйомок трилера «Що трапилось з крихіткою Джейн?» у 1962 році. Хоча Раян Мерфі любить наголошувати на своїй любові до Голлівуду «золотої доби», «Ворожнеча» вийшла не одою фабриці мрій, а гірким викриттям.
Якщо список робіт Раяна Мерфі вам здається дивним набором шоу на різну тематику (серед інших — шкільні хори, пластичні хірурги, жахи та історичні злочини), то варто враховувати, що кар’єру він розпочинав не з розважального телебачення, а з журналістики. Серіали Мерфі, у першу чергу, спрямовані на дослідження актуальних соціальних явищ та культурних кодів. Наприклад, «Частини тіла» — не лише чорна комедія про пластичних хірургів, а й критика притаманної американському суспільству культури лукізму.
У анталогії «Американська історія жахів» Мерфі, здається, проаналізував усе, що лякає та бентежить, а спродюсована ним «Американська історія злочину» — детальна реконструкція найгучніших судових справ в американській історії. «Ворожнеча» — антологія людських пристрастей, кожен сезон якої розповідатиме про гучний історичний конфлікт інтересів. Вже відомо, наприклад, що основою сюжету другого сезону стане драматична історія стосунків принца Чарльза та Діани Спенсер.
Що було насправді
Взаємна антипатія Бетті Девіс та Джоан Кроуфорд — історія, яка вже стала частиною голлівудської міфології. Обидві акторки були зірками, періодично змагались за одні й ті самі ролі (а подеколи — за чоловіків) та не особливо приховували напружені стосунки. Але кульмінацією боротьби якраз стали зйомки стрічки «Що трапилось з крихіткою Джейн?». Усвідомлення того, що вони знаходяться наприкінці свого кар’єрного шляху, а наступної ролі чи номінації може вже просто не бути, перетворило пасивну неприязнь жінок на драматичне протистояння. У серіалі Мерфі ролі непримиренних ворогів виконують сучасні легенди Сьюзан Серендон та Джессіка Ленг.
Основою фільму «Що трапилось з крихіткою Джейн?» став однойменний бульварний роман про двох сестер-акторок, які протягом довгих років завзято знущаються одна над одною. Крихітка Джейн в дитинстві була зіркою німого кіно, згодом усю увагу забрала Бланш. Тепер обидві жінки, забуті та непотрібні, живуть у моторошному домі та психічно тероризують одна одну. Бланш опинилась в інвалідному кріслі унаслідок аварії, яку спричинила сестра, і тепер Джейн змушена доглядати за ненависною калікою. Екранізація вийшла своєчасно та встигла зачепити два гострих тренди — попит на горори (спровокований виходом «Психо» Гічгока) та інтересом загалу до «темної сторони» Голлівуду. Незадовго до цього вийшов «Бульвар Сансет» з Глорією Свенсон, який продемонстрував побічні ефекти слави та визнання, але саме «Крихітка Джейн» уперше показала зіркове життя як справжнє жахіття.
На момент зйомок екранізації Девіс було 54, а Кроуфорд — 56. Не дивлячись на «Оскари», визнання критиків та глядацьку любов, обидві акторки на той час вже давно не отримували пристойних ролей. Попри сумніви продюсерів щодо того, чи варто взагалі брати двох «старих дам» на головні ролі, фільм став феноменально успішним. Касові збори удесятеро перевищили бюджет, стрічка отримала 5 оскарівських номінацій та породила новий піджанр горору («hag horror», буквально — «жахів про старих відьом») . До 1966 року було знято стільки пародій та імітацій «Крихітки», що навіть контркультурний журнал Mad почав турбуватись щодо феномену «hag horror» в американській кіноіндустрії.
Але легендарним став не лише сам фільм, а і драма, яка розгорталась поза знімальним майданчиком. Акторки ускладнювали життя одна одній не менше, ніж їхні психічно неврівноважені героїні, а плітки про їх ворожнечу були головною темою тогочасних бульварних газет. Вже за тиждень після початку зйомок New York Times надрукували матеріал, у якому порівнювали співпрацю акторок із гладіаторським боєм. Інтерес до цієї теми виявився не короткостроковим — у 1981 році вийшла екранізація мемуарів доньки Кроуфорд Крістіни «Mommie dearest», у якій Фейн Данавей зіграла роль голівудської зірки, а в 1989 році світ побачив біографічний бестселер «Бетті та Джоан: Божественна ворожнеча».
Що ми бачимо у серіалі
Перший сезон «Ворожнечі» — детальна, хоч і подеколи гіперболізована реконструкція подій, що розгорнулись у 1962 році. Втомлена від образливих пропозицій зіграти «бабусю Елвіса Преслі» Джоан Кроуфорд знаходить детектив «Що трапилось з крихіткою Джейн?» та умовляє режисера Роберта Олдріча (Альфред Моліна) екранізувати його. Заінтригований шансом увійти в історію кіно як автор другого «Психо», Олдріч переконує власника студії Warner Bros. Джека Уорнера (Стенлі Туччі) підтримати проект. Сама ж Джоан залучає до зйомок фільму свою давню конкурентку Бетті Девіс, пропонуючи їй хоча б наприкінці їх кар’єр об’єднати зусилля.
Сьюзан Серендон грає Бетті Девіс, мати трьох дітей, яка стрімко втратила статус голлівудської легенди та змушена грати на сцені перед напівпорожніми залами. «Крихітка Джейн» — її останній шанс хоч трохи погрітись у світлі софітів. Донька (Кірнан Шипка), яка вже на порозі дорослішання та щодня привертає все більше зацікавлених чоловічих поглядів — постійне нагадування про те, що власну юність та красу вже не повернути.
Джессіка Ленг (складно уявити серіал Мерфі без її участі) грає драматичну Джоан Кроуфорд. Як і конкурентка, Джоан сумує за колишньою славою та гостро усвідомлює власне старіння. Її чоловік помер, залишивши безліч боргів, а єдиною щирою підтримкою в житті залишається похмура прислужниця Мамасіта (Джекі Хофман). Якраз Мамасіта і виявляється голосом оптимізму та супротиву патріархату в серіалі. В одній зі сцен вона переконує амбітну асистентку режисера не залишати мрії про зйомки власного фільму. «Так, — задумливо говорить прислужниця, — жінка-режисер у наш час викликає подив, але скоро жінки будуть складати більшу частку населення США. Студії будуть змушені заохочувати зйомки фільмів для жінок та про жінок».
Конфронтації між жінками — популярний сюжет у масовій культурі, який у своїх найм’якіших формах вчергове підтверджує міф про неіснуючу жіночу дружбу, а в найбільш гіперболізованих — перетворюється на «catfight», сексуалізоване насилля за участі привабливих дівчат. Істерики, ляпаси та виривання волосся — видовище, знайоме нам з безлічі мелодрам, комедій та реаліті-шоу. Але Мерфі зображує не лише запеклу боротьбу між Девіс та Кроуфорд, він викриває обставини, які призводять до цієї драми. Продюсер та режисер фільму чудово усвідомлюють, що скандал за участю двох зірок (нехай і колишніх) лише підсилює інтерес аудиторії до фільму.
Саме чоловіки свідомо натравлюють Бетт і Джоан одна на одну, натякаючи жінкам, що «на п’єдесталі може бути лише одна». Головна ідея серіалу простежується вже в титрах, які зображують боротьбу двох жінок-маріонеток під керівництвом чоловічої руки. Але Мерфі не звинувачує в усіх гріхах лише чоловіків, внутрішня мізогінія героїнь тут також чітко прослідковується. Вони могли б об’єднатись проти системи, яка псує їм життя, але замість цього спрямовують усю свою агресію на колотнечу між собою та приниження інших, молодших жінок. Свою деструктивну роль грають і медіа, уособлення яких є таблоїдна журналістка Хедда Хоппер (Джуді Девіс).
Попри усі влучні жарти та динамічний сюжет, серіал не приховує трагічність зображених подій. Сварки та інтриги здаються легковажною темою для комедії лише тоді, коли не бачиш за учасниками справжніх людей. «Ворожнеча» не дозволяє нам забути, що обидві героїні — зломлені життям одинокі жінки, яким успіх дався завеликою ціною. Незважаючи на різницю у їх поглядах, вони, напевно, розуміли одна одну набагато краще, ніж їх розумів хто-небудь інший. Дивлячись на їх сварки та образи, мимоволі згадуєш трагічну фінальну репліку Джейн: «Ти хочеш сказати, що увесь цей час ми могли бути друзями?». Так, Бетт та Джоан справді увесь цей час могли бути друзями.
Що ми бачимо сьогодні
Пророцтво Мамасіти не справдилось, а кіноіндустрія так і залишилась «чоловічим клубом». Станом на 2016 рік, наприклад, режисерки зняли лише 17% телесеріалів. Якщо ця цифра виглядає мізерною, то у кіно справи ще гірші — лише 7% найбільш касових фільмів 2016 року було знято жінками. Нещодавній аналіз 2000 найвідоміших стрічок підтвердив, що сексизм присутній у фільмах усіх жанрів від діснеївських мультфільмів і до великобюджетних боєвиків. Лише в 22% фільмів головним героєм є жінка, а навіть у фільмах, де жіночий персонаж формально є центральним, жінки мають менше реплік за чоловіків. Ось приклад — Мулан говорить менше за свого наставника-дракона, хоча мультфільм, здавалось би, не про нього. Онлайн-база даних кінофільмів IMDb ввела нещодавно новий рейтинг F для фільмів, сценаристами чи режисерами яких є жінки, а також для стрічок з сильними головними жіночими персонажами. За його допомогою можна не лише знайти найкращі фільми, зняті жінками, а і оцінити загальну частку стрічок, які «ламають» патріархальні норми кіноіндустрії.
Ейджизм щодо акторок теж нікуди не зник — згідно з дослідженням, проведеним університетом Сан-Дієго в 2014 році, у головних ролях майже нема акторок віком за 30, хоча сорокарічні та п’ятдесятилітні чоловіки спокійно грають героїв екшн-фільмів чи романтичних комедій. Існує також кореляція між віком персонажів та кількістю довірених їм реплік: чоловіки найбільше говорять у віці 42-65 років, а для жінок (і так невелика) кількість реплік стрімко зменшується вже після тридцятиріччя. Крім цього, молоді акторки регулярно отримують у якості романтичних партнерів чоловіків, старших за них на 10-15 років. Часом ситуація набирає абсурдних обертів, як, наприклад, у випадку з 37-річною Меггі Джилленгол, яка нещодавно виявилась «застарою» щоб грати поряд із 55-річним актором.
Сам творець «Ворожнечі» Раян Мерфі неодноразово зізнавався, що зняв серіал не лише через своє захоплення історією Голлівуду, а тому що хотів розповісти про те, з чим щодня стикаються жінки і сьогодні. Мерфі особисто зіткався з дискримінацією в кіноіндустрії через свою сексуальну орієнтацію, тому розуміє актуальність проблеми краще за багатьох режисерів. Не дивлячись на проблеми мізогінії та ейджизму, присутні і в сучасній кіно- та телеіндустрії, вже саме існування «Ворожнечі» можна розглядати як невелику перемогу.
По-перше, половина серій першого сезону знята режисерками Гелен Гант, Лізою Джонсон та Гвінет Гордер-Пейтон (як і, до речі, половина серій останніх сезонів інших серіалів Мерфі). По-друге, Джессіці Ленг цього року виповнилось 67 років, Сьюзан Серендон — 70. Обидві акторки суттєво старші за своїх героїнь, але це не заважає їм грати головні ролі та отримувати престижні нагороди (Ленг, наприклад, отримала свою першу премію «Тоні» у 2016 році). Той факт, що прем’єра серіалу, у якому головні ролі виконують жінки за 60, отримала найвищі рейтинги в історії каналу — безсумнівний крок вперед. Залишається сподіватись, що маленькі кроки на кшталт цього зможуть з часом вплинути на загальну картину ейджизму та сексизму у Голлівуді.