Мізантроп з душею романтика
«Утримувати магазин старих книжок — гарантований комерційний провал. Це окрема філософія. Я відвідував такі книжкові магазини і був вражений самотністю та впертістю тих людей, котрі кермували цими кораблями смерті», — саме завдяки цим спостереженням, за словами Ділана Морана, народився один з легендарних персонажів, котрий ненавидів людей задовго до Хауса.
Якщо запитати американця про найкраще комедійне шоу, то кожен третій назве вам “Сайнфілд”. Якщо запитати про те ж британця, то він замислиться надовго. Відповідей буде безліч — від «Монті Пайтона» до «Дживса та Вустера». Проте я готовий закластись, що серед них точно знайдеться місце «Книжковому магазину Блека», автором якого і був Ділан Моран.
Народився серіал як проба пера. Молодий ірландський комік вирішив спробувати себе у царині телесценарію і за місяць вигадав головного героя. За основу, як я вже і писав вище, він узяв продавців книжок. Оскільки представники цієї професії не вирізнялись добротою і чуйністю (принаймні ті, з ким був знайомий Моран), характер у Бернарда Блека вийшов не найкращий — протилежність веселому герою Сайнфілда. Герой Морана носив чорне, безпробудно пиячив, палив та ненавидів людей. Типовий мізантроп, вирішите ви.
І будете абсолютно праві. Моран закинув відлюдькуватого Блека у вир комедії задовго до того, як Хаус популяризував цинізм та мізантропію. Уже після нього соціальні мережі розрекламують типаж холодного та розважливого покидька, яким будуть прикидатись ще не до кінця сформовані хлопчаки. І якщо до Хауса ставились як до “ідеалу, якого не можна досягти”, то моранівський типаж був абсолютно йому протилежним. Це тому, що Бернард Блек був персонажем, у якому кожен міг упізнати себе. Він любив усамітнюватися і швидко закохувався, мріяв про «літню дівчину» та страждав від похмілля. Та найголовніше, він не любив людей з тієї ж причини, що й будь-хто з нас, — вони його втомлювали.
Проте «Книжковий магазин Блека» не обмежувався одним персонажем. Окрім Морана, котрий сам блискуче втілив у життя роль Бернарда, у серіалі присутні Білл Бейлі у ролі Менні та Темзін Грейг у ролі Франсін. Ви здивуєтесь, якщо я скажу про те, що їхні персонажі були не менш безвідповідальними? Навряд чи. Не знаю, чим керувався Моран, створюючи серіал, справжній кінокритик знайшов би правильні слова. Наприклад, екзистенційною проблемою сенсу людського існування. Чи вічним питанням війни між внутрішнім я та навколишнім оточенням.
Як на мене, панові Ділану Морану просто здалось дуже кумедним помістити трьох людей з дитячою безпосередністю та безвідповідальністю у світ дорослих, та ще й вручити їм книжковий магазин. А потім поглянути, що з цього вийде.
Звичайно, персонажі конфліктують між собою не менше, ніж з оточуючими. Сценарій сміливо використовує ситкомівський характер серіалу, не задумуючись про наслідки. Бернард принижує Менні, Менні принижує себе, а Франсін намагається знайти хлопця, не зважаючи на той факт, що каммінг-аути на її побаченнях відбуваються частіше за поцілунки.
«Книжковий магазин Блека» — чи не найяскравіший представник британського телебачення 2000-х, яке не надто переймалось цензурою та дітьми. Все тому, що герої серіалу ідеально підходять для пропаганди паління та алкоголю. Особливо Бернард, котрий не розлучається з пляшкою дешевого вина та не виймає з рота сигарети. Як він сам казав: «Знаєш, часом між першою сигаретою за ранковою кавою та цим чотирьохтисячним бокалом гидоти з найближчого магазинчика о третій ранку ти дивишся на себе й думаєш: “Це фантастика. Я у раю”».
Моран написав три надуспішних сезони для серіалу, що виходив на британському Channel 4. Критики були у захваті, шанувальники шаленіли та миттєво розтягували серії на цитати і вимагали продовження, проте Моран вчинив у дусі власного персонажа. Він вирішив відмовитись від відповідальності та “вбив” серіал, залишивши після себе 18 серій зразкової ситуаційної комедії про мізантропа-романтика, що любить книжки більше за людей. Хіба можна його за це засуджувати?
