Not a bird, not a plane: 10 коміксів без супергероїв

Комікси у нас давно асоціюються з різнокольоровими трико, «бемцами» та «вжухами». Але за стереотипами мало хто помічає, що комікси — це не супергеройський жанр, а форма розповіді. Сама ж історія може бути про Голокост, суспільні зміни на Близькому Сході чи про «хрестовий похід» лайливого журналіста проти брехні. Найяскравіші приклади таких історій ми зібрали в одному місці. Раптом комусь знадобиться.

«Sandman»

Автор: Ніл Гейман
Видавництво: Vertigo


Британець Ніл Гейман любить розповідати історію про те, як на одній вечірці розмовляв з чоловіком, який, дізнавшись, що Гейман пише комікси, ледь не втратив до співрозмовника цікавість і вже збирався ввічливо розпрощатись з письменником, коли раптом почув, що Гейман є автором «Піщаної людини». «Ооо», – промовив він з вже геть іншою інтонацією. «То ви пишете не комікси, а графічні романи!»

Сам Ніл жартує, що у той момент відчув себе проституткою, якій сказали, що вона – «нічний метелик». Утім, у «Сендмена» десь стільки ж спільного зі звичними для більшості історіями боротьби культуристів у різнокольорових лосинах, як і у черепашок-ніндзя з їхніми тезками з епохи Відродження. Пишучи свій вже легендарний опус, Гейман запозичив безліч елементів зі світової міфології та з пантеону коміксів (поряд з Каїном та Шекспіром тут з’являється, наприклад, Джон Константин), інтерпретував релігійні мотиви та відсилався до Юнга та поп-культури. Але вражає «Піщана людина» не кількістю алюзій, а тим, що підхід автора є майже антропологічним у своїй точності та глибині. Гейман не лише вміє розповідати історії, він чудово розуміє, що наші міфи, архетипи (та, звичайно, сни) можуть розповісти про нас самих.

«Transmetropolitan»

Автор: Ворен Елліс
Художник: Дерік Робертсон
Видавництво: Vertigo


«Трансметрополітен» (як і будь-яка якісна наукова фантастика) водночас показує нам і майбутнє, повне трансгуманізму, канібалізму та інших явищ, що закінчуються на «-ізм», і слугує віддзеркаленням нашого суспільства, яке раптово виявляється не менш страшним.

Головний герой творіння Уоррена Елліса – бритоголовий журналіст на ім’я Спайдер Єрусалим. Спайдер – водночас омаж легендарній постаті американського журналіста Хантера Томпсона, який подарував нам жанр ґонзо, і автопортрет самого Елліса, політичного активіста, який називає речі своїми іменами, робить це голосно і з використанням креативної лайки. У результаті цієї суміші маємо цинічного, неприємного у спілкуванні та неврівноваженого антигероя, який є єдиною людиною, якій вистачить сміливості та впертості щоб розплутати політичну змову та показати справжні обличчя мерзотників.

Читаючи 60 випусків цієї дивовижної історії, ви постійно будете розриватися між почуттями обожнювання та ненависті до Спайдера, але він ніколи не здаватиметься вам нудним. Як і світ, у якому він живе, та який блискуче зобразив всіма відтінками неону художник Дерік Робертсон.

«Preacher»

Автор: Гарт Енніс
Художник: Стів Діллон та Гленн Фабрі
Видавництво: Vertigo


Джессі Кастер – провінційний священик, який повільно втрачає залишки своєї віри у Бога, аж поки в нього не вселяється Генезис, дитина янгола та демона, уособлення неконтрольованої сили. Генезис знаходить Джессі, який, у свою чергу, дізнається, що Бог покинув Рай.
Озброєний Словом Господнім (тобто, здатністю змусити будь-кого робити що завгодно) та за допомогою своєї колишньої дівчини Тюліп і Кессіді, ірландського вампіра, Джессі вирішує знайти Бога та покарати його за те, що він покинув усіх.

Сюжет – лише верхівка піраміди. «Проповідник» – комікс, який одночасно поєднує у собі історію кохання та дружби, хоррор, вестерн та релігійну сатиру, а кращих діалогів у англомовних коміксах за Гарта Енніса, напевно, не писав ніхто.

«Sex Criminals»

Автор: Метт Фрекшн
Художник: Чіп Здарскі
Видавництво: Image Comics


Вона – бібліотекарка, яка скоро може залишитися без роботи. Він – клерк, який, щоб хоч якось звільнитись від напруги, справляє нуджу у горщик з квітами ненависного начальника. Вони знайомляться на вечірці, опиняються у ліжку та дізнаються, що об’єднує їх не лише пристрасть, а й незвичний дар. Коли вони досягають оргазму, світ буквально зупиняється, а вони можуть спокійно пересуватись серед застиглих у часі людей та предметів.

Те, яким чином Сьюзі та Джон вирішують використовувати свій незвичний талант, очевидно з однієї лише назви коміксу (хоча, заради справедливості варто зауважити, що пограбувати банк герої вирішують не просто так, а з благородною метою). А вже імена Метта Фрекшна та Чіпа Здарські (який не лише писав популярний гумористичний комікс про цинічного детектива, який страждає через те, що він – качка, а і жартома балотувався на посаду мера Торонто) на обкладинці гарантують смішний, небанальний, розумний комікс на цілком дорослу тематику. І, не дивлячись на провокативну назву, цей комікс — дещо більше за пригодницьку історію з вкрапленнями недитячого гумору. Хоча й цього там вистачає. Не дивно, що Здарські та Фрекшн отримали за своє творіння престижну премію імені Айснера у 2014 році.

«Persepolis»

Автор та художник: Маржан Сатрапі
Видавництво: L’Association


«Persepolis» – приклад того, як автобіографічний комікс може розповідати не лише особисту історію дорослішання головного героя, а й зображувати історичні події, які докорінно змінюють усе суспільство. Комікс французької художниці іранського походження Маржан Сатрапі охоплює події з кінця 70-х і до початку 90-х, зображує шахський режим, ісламську революцію та початок війни з Іраком.

Авторка народилась у ще вільному Ірані та, після навчання в Австрії, повернулась додому, стаючи свідком нового суспільного ладу, у якому жінки змушені носити на голові хустку, а про свободу слова не може йти й мови. Після таємного одруження Сатрапі тікає до Франції, де і починає малювати комікси. Простими чорно-білими малюнками вона детально та емоційно описує один з найскладніших для іранського суспільства періодів, знаходячи баланс між гумором, трагічністю та дитячою щирістю.

«From Hell»

Автор: Алан Мур
Художник: Едді Кемпбел
Видавництво: Knockabout Comics


Творіння Алана Мура та Едді Кемпбела – одне з найбільш детальних розслідувань вбивств, скоєних Джеком-Різником. І це не може не вразити, враховуючи кількість історичних (та не дуже) праць, написаних про невідомого злочинця, який жорстоко вбив п’ять проституток у лондонському Вайтчапелі у другій половині 1888 року.

Мур та Кемпбел створили жахливу у своїй реалістичності картину щоденного життя нижчих класів суспільства у Вікторіанській Британії, вплітаючи у сюжет Королівську родину, масонські оккультні ритуали, психогеографію та навіть Людину-Слона. У результаті маємо 600-сторінкову працю, виконану Едді Кемпбелом у чорно-білій манері, що зумисне нагадує перші бульварні газети та дешеві ілюстровані історії (переважно – повні жахіть та сенсаційних злочинів), які набули популярності саме у Вікторіанські часи. Доповнюють історію сотні виносок, у яких Мур детально пояснює, які елементи історії вигадав, а що дізнався протягом кропіткого вивчення історичних матеріалів.

«З пекла» досліджує один із найвідоміших нерозкритих злочинів у історію людства і не лише пропонує свої варіанти розкриття, а й показує на цьому прикладі найтаємніші глибини людської психіки та природи зла.

«Maus»

Автор та художник: Арт Шпігельман
Видавництво: Pantheon Books


Батько Арта Шпігельмана – польський єврей, який пережив Голокост. Коли Шпігельман розповів історію свого батька у коміксі «Маус», він зобразив усіх євреїв як мишей, а нацистів – як котів. Що цікаво, подібне антропоморфне зображення героїв, більш притаманне дитячим книгам чи діснеївським мультфільмам, ніяк не применшує трагічності описаних подій. Навпаки, хід Спігельмана змушує нас забути, що ми вже неодноразово чули цю історію, бачили її у кіно та виробили певну нечутливість до цієї тематики.

Читати «Маус» неприємно, комікс викликає обурення та сум і не намагається пом’якшити удар. Саме через свою відвертість та відсутність компромісів це – кращий комікс 1991 року, який нам подарував «Хранителів» Алана Мура та «Повернення Темного Лицаря» Френка Міллера. Якщо цього аргументу вам замало, то тримайте ще один – це поки єдиний комікс, що отримав Пулітцерівську премію.

«Criminal»

Автор: Ед Брубекер
Художник: Шон Філіпс
Видавництво: Icon, Image Comics


Навіть якщо ви жодного разу не тримали у руках комікс, вам є за що подякувати Еду Брубекеру. Він був одним зі сценаристів «Західного Світу», серіалу, який змусив півсвіту хапатись за голову та сперечатись з приводу своїх теорій усю осінь. Але найбільш відомим Брубекер є саме за нуарні – наповнені насиллям та злочинами історії, створені у творчому тандемі з художником Шоном Філіпсом.

Найкращою з-поміж цих історій є розпочата у 2006 році серія «Кримінал», кожна арка якої розповідає про пограбування, зраду та криваву помсту. Безліч різноманітних історій переплітаються між собою у павутину, заселену бандитами та мерзотниками, серед яких усі погані, але дехто – ще гірший.

«Fun home: a family tragicomic»

Автор: Елісон Бекдель
Художник: Шон Філіпс
Видавництво: Icon, Image Comics


Коли батькові Елісон Бекдель було 44 роки, його збила вантажівка. Fun home – щира та непроста розповідь про те, які події передували цій трагедії. Художниця, на честь якої названо тест для оцінки ґендерної рівності в кінематографі, розповідає читачеві про своє дитинство у маленькому містечку, про спроби знайти спільну мову з деспотичним та консервативним батьком, який володіє похоронним бюро та мріє відбудувати старовинне родинне помешкання. Водночас ми бачимо історію про осмислення власної сексуальної ідентичності, про розуміння себе та спроби знайти гармонію зі світом навколо. Через Бекдель розкривається складна, викладена у нехронологічній послідовності, історія-лабіринт, наповнена алюзіями на роботи Пруста, Джойса та Фітцджеральда.

«Bitch Planet»

Автор: Келлі Сью Деконнік
Художник: Валентин де Ландро
Видавництво: Image Comics


«Bitch Planet» — буквально комікс про футуристичний світ жінок. А точніше – про планету, на яку засилають усіх незаконослухняних громадянок. Там команди злочинниць змушені брати участь у змаганнях з мегатону – ще більш брутальній версії американського футболу, традиційно чоловічої гри.

Деконнік та Валентин де Ландро з перших сторінок з головою занурюють читача у середовище, оскаженіле від безперервного інформаційного шуму, неонових реклам та культу краси, а вже на наступних ми опиняємось у реалістично брудній жіночій тюрмі з садистами-наглядачами та холодним душем.

Це — гротескна карикатура на наше суспільство, світ патріархального майбутнього, де жінок (особливо — темношкірих) регулярно принижують, знецінюють та саджають до тюрми за дріб’язкові «злочини» на кшталт «розчарування чоловіка». Очевидною є асоціація з серіалом «Помаранчевий — хіт сезону», але найближчі ідейні попередники «Bitch Planet» — експлуатаційні фільми сімдесятих та, звичайно, творчість американської письменниці Маргарет Етвуд, яка описала схожу мізогінну антиутопію у своєму романі «Розповідь служниці».

Автор — Олександра Ринк.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: