Як стати класикою за 10 років: секрети «Залізного велетня»
21 рік тому «Залізний велетень» вийшов на екрани та гучно провалився в прокаті, не відбивши навіть половину свого бюджету. Але відтоді фільм майже одразу заробив статус культової класики, забезпечив старт кар’єри Бреда Берда (який потім зняв «Рататуй», обидві частини «Суперсімейки» та четверту частину «Місія неможлива») та став своєрідним золотим стандартом формули «дитина і прибулець», еволюцією спілбергівського «Іншопланетянина». Неможливо дивитися «Бамблбі» чи «Супер шістку» й не бачити в них «Залізного велетня».
Коротко про сюжет: мультфільм розповідає про Гоґарта Г’юза, самотнього хлопчика, що живе в невеличкому містечку в штаті Мен. Якось він зустрічає велетенського залізного прибульця, який швидко стає його другом. Проте федеральний агент Кент Менслі починає полювання за таємничою істотою.
Вигляд класики
Одна з причин, чому «Залізний велетень» дуже швидко заробив статус класики анімації, полягає в його зовнішньому вигляді. Попри те, що фільм вийшов у 1999 році (тоді ж, коли й «Історія іграшок 2»), він не схожий на своїх однолітків. Можливо, тому, що навмисно не намагався здаватися сучасним. Поки «Геркулес» чи «Шрек» хотіли зробити давньогрецькі міфи чи європейські казки «крутими» і «прикольними», щоб привернути увагу як дітей, так і дорослих, «Залізний велетень» орієнтувався на фільми, які можна було побачити тільки в ретрокінотеатрах. Не дивно, що анімація знайшла свою аудиторію тільки через певний час після виходу: уже в день прем’єри вона мала вигляд стрічки, що вийшла на екрани колись давно, і тому найкраще сприймається саме з відстані.
Бред Берд вирішив відтворити атмосферу американської глибинки 50-х років. Часу й місця, які, на думку режисера, ідеально пасували для появи велетенського бойового робота. Друга Світова закінчилася, економіка зростала, а потужний струс у вигляді руху за права людини та ескалації війни у В’єтнамі був далеко попереду. Але щаслива мирна пасторальна Америка була тільки фасадом. Недарма містечко, у якому відбуваються події фільму, називається Роквелл – саме такою можна було побачити Америку на ідеалізованих картинах Нормана Роквелла. Насправді ж за цим фасадом приховувався тотальний страх перед атомним бомбардуванням і комуністичною революцією. У тогочасній культурі цей страх часто витіснявся у фільми жахів, де інопланетяни або відкрито нападали згори, або підкоряли американців зсередини.
Цю параною й обігрує «Залізний велетень». Освітні відео в школі починаються з ядерних грибів і крику «Атомний голокост!», дорослі побоюються радянського супутника, що постійно за ними стежить, а передні шпальти газет застерігають, що «Насувається катастрофа, поки чатує небезпека». І справді ідеальне місце для появи чужинця з відкритого космосу. Власне, вираз «It Came From Outer Space!» (назва американського фантастичного горору 1953 року) можна не тільки почути з вуст одного з героїв, але й побачити на постері «Залізного велетня».
Однак сеттинг – не єдина складова ретровигляду мультфільму. Берд і аніматори доклали особливих зусиль для того, щоб картинка теж не була занадто сучасною. Для цього їм довелося приховувати комп’ютерну графіку, стилізувати її під ручне малювання. Наприклад, сам велетень зроблений на комп’ютері, проте його не тільки замаскували під ручний малюнок у процесі рендеру, але й зменшили частоту кадрів із ним (з 24 до 12 на секунду), щоб його рухи не були занадто плавними.
Незвичайний для мультфільмів широкоекранний формат – теж данина фільмам 50-х років. Берд навіть хотів намалювати на афіші логотип CinemaScope, застарілого формату, у якому випускалися стрічки тих років, але Fox відмовився продати права на його використання. Цікаво, що Берда застерігали проти такого широкого формату, адже в ньому важче передати розмір велетня. Проте режисер проігнорував застереження, а самого прибульця показував переважно не в повний зріст, а під кутом знизу вгору: так, як його бачив би хлопчик.
«Залізний велетень» не ховався під маскою цинізму й не сміявся з власних персонажів, навіть негативних. Мультфільм щиро намагався пробудити у глядачів почуття, і режисер цього не приховував.
Серйозна щирість
Зовнішній вигляд – не єдине, що відрізняло «Залізного велетня» від мультфільмів свого часу. Знову згадаємо «Шрека», іншу класну анімацію на зламі тисячоліть. Володар першого «Оскара» за найкращий мультфільм був відверто цинічним і розповідав свою казку як людина, що втомилася від казок і їхніх моралей. На відміну від «Шрека», «Залізний велетень» не ховався під маскою цинізму й не сміявся з власних персонажів, навіть негативних. Мультфільм щиро намагався пробудити у глядачів почуття, і режисер цього не приховував.
«Немає більш вразливої позиції, ніж намагатися змусити людей відчувати щось, крім комедії, – казав Берд у 1999 році. – Але я готовий мати дурнуватий вигляд, намагаючись, щоб ви щось відчули».
Слова Берда виявилися дещо пророчими: коли в 2015 вийшов його фільм «Земля майбутнього», режисер отримав шквал критики саме за наївні та прості ідеї, які були проговорені надто явно й прямо. Проте у «Залізному велетені» така щирість працює, можливо, тому, що це анімація, і в ній таке відверте зображення почуттів є більш доречним, ніж у блокбастері.
Перенесення відвертості на великий екран у масштабних студійних проєктах – узагалі тема непроста. Подивіться, наприклад, на фільми MCU, фірмовим стилем яких є розряджання емоційних моментів жартами. Часом складається враження, що їхні фільми бояться звинувачень у надмірній драматичності, а такі жарти нагадують, що ви досі дивитесь блокбастер, і не треба тут соплі розводити.
«Залізний велетень» таких звинувачень не боїться. Берд свідомо відмовляється від комічних супутників головних героїв (типу півника з «Моани», дракончика з «Мулан», Олафа з «Холодного серця» та багатьох-багатьох інших), зосереджуючись на стосунках хлопчика та робота. В останні пів години фільму зникає навіть загальний комедійний тон. Не дивно, що після цього Берд перейшов у «Піксар» – студію, відому своїм майстерним поєднанням драми і комедії.
Тематичне багатство
Головним мотивом «Залізної людини», роману Теда Г’юза, що став першоджерелом фільму, була ідея переродження та відновлення. Г’юз, на честь якого отримав своє прізвище головний герой фільму, написав казку для своїх дітей після самогубства їхньої матері, відомої поетеси Сильвії Плат. У другій половині роману з’являється Космічний-Кажан-Ангел-Дракон, який влаштовує із Залізною людиною змагання, хто зможе пережити сонячний жар.
Берд вирішив прибрати космічного антагоніста, зосередившись натомість на ідеї самовизначення. Продюсерам Warner Brothers, які фінансували стрічку, він представив свій задум так: «А що якби зброя мала душу й не хотіла бути зброєю?» Попри те, що Залізний велетень зовні схожий на Атомо, робота-вбивцю, сам він хоче бути Суперменом, рятівником людства. І фільм йому дозволяє, нагадуючи глядачам, що не слова, а вчинки визначають патріотизм і людинолюбство.
Звісно, найстрашнішим персонажем фільму є федеральний агент Кент Менслі – боягузливий і невдоволений своїм становищем чоловік, якому важливіше довести свою правоту, ніж з’ясувати правду. Зовні він нагадує типового героя-американця тієї доби – самовпевнений, білий, завжди з усмішкою, трохи фамільярний. Але насправді ним керують притлумлені страх і параноя, про які згадувалося вище, підживлені суто американською вимогою бути успішним замість того, щоб бути щасливим. Він боїться інопланетян, він боїться комуністів, він боїться начальства, він боїться всього, чого не розуміє.
Саме тому митець-бітник, який навіть не може визначитися з тим, чи потрібне комусь його мистецтво, виступає для нього таким вдалим контрастом. Фільм навмисно вибирає головними героями людей, що не знаходять собі місця в цьому суспільстві: хлопця, який не має друзів у школі, та митця в маленькому містечку. Вони вже чужинці, навіть попри те, що не прилетіли з іншої планети.
Потужний фінал
Одна з найсильніших складових «Залізного велетня» – фінал стрічки. Часто навіть у найкращих мультфільмів фінал є чимось побіжним, необхідним просто для того, щоб закінчити сюжет. Взяти, наприклад, «Короля Лева», де поєдинок Сімби та Шрама наприкінці не несе й десятої частки тих емоцій, що загибель Муфаси. Чи «Русалоньку», де трагічний і пам’ятний фінал казки Андерсена замінюється екшн-сценою, де принц Ерік під час шторму вбиває Урсулу. А у «Вперед і вгору» хто згадає, чим закінчився фільм порівняно з тими, хто пам’ятає зворушливі перші 5 хвилин?
У «Залізного велетня» ж, навпаки, саме фінал є ударною частиною картини – не просто крапкою, а знаком оклику в історії. Тому розмовам про можливий сиквел не хочеться вірити – цей фільм вже сказав усе, що хотів.
