Повернення живих мерців
Сиквели умовно можна поділити на дві категорії: потрібні та непотрібні. З потрібними все зрозуміло — вони покликані для продовження чи завершення сюжетних ліній оригінальної картини. Непотрібні зазвичай з’являються після успішного прокату, який «змушує» студії нажитися на популярності картини. Але що в такому випадку робити зі стрічками, які ніби й розповідають завершену історію, але створений світ надто хороший, аби не повернутися туди ще раз? Тоді виникають фільми на зразок «Зомбіленду 2».
Оригінальна картина вийшла у прокат ще в 2009 році, ставши неочікуваним хітом і на довгий час забравши собі корону лідера касових зборів серед фільмів про зомбі. Історія про чотирьох аутсайдерів, що шукають своє місце у постапокаліпсисі, примудрилася суттєво розширити закони жанру — ніхто до сценаристів Ретта Різа та Пола Верніка так не знущався із живих мерців, навіть Едгар Райт. Доволі швидко «Зомбіленд» заробив звання культового, але до швидкого продовження справа не дійшла — режисер картини звинувачував у всьому піратів, через яких стрічка недоотримала грошей. Але пройшло 10 років і ми все ж повернулися в захоплені зомбаками Сполучені Штати.
«Подвійний постріл» розповідає про зникнення Літтл Рок (Ебігейл Бреслін) з «сімейки», яка безтурботно живе у Білому Домі, паплюжачи спадок 44 американських президентів. У результаті пошуків герої знайомляться ще з кількома вправними мисливцями на зомбі (серед яких герої Люка Вілсона і Розарії Доусон), класичною блондинкою у виконанні Зої Дойч та гіппі-комуною, яка незрозуміло як існує у цьому жорстокому світі.
ОРИГІНАЛЬНА НАЗВА
ZOMBIELAND 2: DOUBLE TAP
ХРОНОМЕТРАЖ
100 ХВ
ПРЕМ'ЄРА
24 ЖОВТНЯ 2019
ЖАНР
КОМЕДІЯ
РЕЖИСЕР
РУБЕН ФЛЯЙШЕР
СЦЕНАРІЙ
РЕТТ РІЗ ПОЛ ВЕРНІК
В РОЛЯХ
ВУДІ ГАРРЕЛЬСОН
ЕММА СТОУН
ДЖЕССІ АЙЗЕНБЕРГ
ЕБІГЕЙЛ БРЕСЛІН
РОЗАРІЯ ДОУСОН
ЛЮК ВІЛСОН
ПРОКАТЧИК
B&H FILM DISTRIBUTION
Цей поїзд їде тими ж рейками, що і оригінал, але від цього напрямок руху анітрохи не страждає — все одну «Зомбіленд 2» залишає по собі чудовий післясмак.
Команда режисера (Рубен Фляйшер) та сценаристів (Рет Різ та Пол Вернік) вирішила не вигадувати велосипед наново, а проїхатися на уже створеному транспортному засобі вдруге. Тож на місці залишилися усі плюси оригінального «Зомбіленду»: вдалі жарти, талановита робота з камерою та акторська гра. Головним мінусом фільму стала відсутність нового підходу до тематики — усі зміни, порівняно з першою частиною, виявились не більше, ніж косметикою, яка нічого не додала сиквелу.
Насправді, старих прийомів цілком вистачає для того, щоб створити фільм, на який хочеться сходити (можливо навіть двічі). Актори без проблем віднайшли той командний дух, який був у першій частині — у деякі моменти відчувається, що вони не грають, а просто отримують задоволення, перевтілившись у знайомих персонажів. Особливо це стосується Вуді Гаррельсона та Емми Стоун, котрі, здається, відривалися на повну та Зої Дойч, яка без проблем вписалася у компанію своєю класичною «рожевою блондинкою».
Рубен Фляйшер, помарудившись над «Веномом», явно скучив за можливістю розважитися з камерою, тож влаштував глядачам справжній майстер-клас. Тут і винахідливо знята одним кадром екшн-сцена, і грамотне застосування slow motion, і дуже вдалий динамічний монтаж. До Метью Вона поки далеко, але це скоріше планка, до якої потрібно тягнутися усім творцям розважального кіно.
Власне, Різ та Вернік теж не відстали від решти. Жарти не просідають, а періодичні відсилки до першої частини гріють серце фаната. Навіть незважаючи на схожу структуру, стрічка не видається вторинною чи банальною. Так, цей поїзд їде тими ж рейками, що і оригінал, але від цього напрямок руху анітрохи не страждає — все одну «Зомбіленд 2» залишає по собі чудовий післясмак. Особливо завдяки камео Білла Мюррея.
Так, тоді у чому ж причина незадоволення, запитаєте ви? Все дуже просто — попри комфортне на ностальгічне повернення у Зомбіленд, складається враження, що автори сиквелу просто не захотіли прикласти трохи більше зусиль для того, щоб прирівняти сиквел до оригіналу за якістю. Це стосується навіть принципу «більше, гучніше, потужніше» — «Подвійний постріл» цілком залишається на рівні першої частини, не підвищуючи градусу божевілля.
Час від часу сценаристи намагаються розширити всесвіт, додавши до нього нові деталі, але швидко забувають про них, бажаючи вчергове повернутися до динаміки знайомої нам четвірки героїв. Навіть втеча героїні Ебігейл Бреслін в результаті не приносить жодних змін — фінал фактично повертає нас на початок стрічки, хіба додавши до «сімейки» ще кількох членів. Навіть суперсильні зомбі-термінатори, які здавалося б, мали якось пожвавити будні Зомбіленду, швидко стають доволі банальним сюжетним інструментом. Що тут казати, якщо Різ та Вернік вирішили не чіпати сучасний політичний та соціальний контекст, згадавши лише трохи заїжджений поп-культурою трампівський слоган про «зробити Америку знову великою». І це при тому, що той самий Меттью Вон ще два роки тому дав усім урок з контексту, зробивши центральною ідеєю антагоніста у «Кінгсмені 2» цілком сучасну вимогу «Врятуй, легалізуй».
Як результат — ви точно кайфанете з сиквелу «Зомбіленду», але навряд чи згадаєте про нього через кілька тижнів чи під час наступного брейншторму «що б подивитися». Хоча це і не найгірший варіант. Особливо перед Геловіном.
