На останньому попелі
Цю історію Бенедикт Ендрюс починає з вогнища на якому юна Сіберг з янгольским обличчям стражденно горить. Тут це лише гра, яка швидко обернеться на дійсність коли знімальна команда зрозуміє, що неконтрольоване вогнище дісталось до самої Джин — актриса в результат отримала опіки на зйомках фільму про Жанну Д’арк. Втім сцена ця — чи не найкраща метафора (настільки, що навіть трохи заходить на територію банальності) всього життя Джин Сіберг, чию зірку запалив Жан-Люк Годар титульною роллю в «На останньому подиху» у Франції, і яку потім безсоромно спопелив Голлівуд постійними переслідуваннями ФБР та звинуваченнями у підтримці «Чорних пантер».
З біографії Джин дійсно можна було би зробити трагічний трилер — з прослуховуваннями телефонів, інтригами та зрадами, спробами самогубств, дуелями, викиднями, політичними лозунгами і невтішним фіналом з тілом акторки, загорнутим у ковдру і знайденим на задньому сидінні авто на десятий день зникнення. Ніхто не зазнав такої брудної травлі від уряду США як Сіберг — біла дівчина з Айови, що наважилась використати свій статус голлівудської зірки аби привернути увагу до активізму та утиску прав темношкірих.
Перед нами адаптація загадкового періоду життя Джин (Крістен Стюарт) з 1968-го до 1970-й рік. Полетівши від французького чоловіка Ромена Гарі (Іван Атталь) до Каліфорнії на зйомки вестерна «Розфарбуй свій вагон», вона знайомиться з Хакімом Джамілем (Ентоні Макі), очільником ліворадикальних «Чорних пантер» — активістів, які боролися за права афроамериканців. За акторкою починає слідкувати ФБР, підозрюючи Сіберг у фінансуванні «Чорних пантер», яких вважають справжньою загрозою внутрішній безпеці країни. До того ж роман дівчини-янкі із зразковою протестантської родини з темношкірим викликає люту ненависть у самого Джона Едгара Гувера — директора Федерального бюро розслідувань.
- Оригінальна назва
- Seberg
- Тривалість
- 102 хв
- Прем’єра
- 27 Лютого 2020
- Жанр
- Драма
- Режисер
- Бенедикт Ендрюс
- Актори
- Крістен Стюарт, Ентоні Макі, Джек О'Коннелл, Вінс Вон, Зазі Бітц
«Проти всіх ворогів: історія Джин Сіберг» — це зразкова голлівудська драма про токсичність інституту селебріті і неприпустимість втручання в чуже життя.
Взагалі-то режисер Бенедикт Ендрюс встиг зарекомендувати себе як один з найсміливіших австралійських театральних постановників, але взявшись за кіно (це друга проба Ендрюса в Голлівуді), сміливості йому якраз не вистачає. Персонажі «Проти всіх ворогів: історія Джин Сіберг» архетипні — є хороші і погані ФБР-івці, є борці за рівність, я прямолінійні расисти, є жертва — тендітна Джин і є невидиме зло у вигляді американського уряду, що нависає над нею. Ендрюс чомусь обирає любовний фокус як метод пояснити мотивацію Сіберг, що почала симпатизувати «Чорним пантерам» через закоханість в Хакіма. Але дівчина була активісткою ще до зустрічі з Джамілем і цікавилась громадянськими правами завжди, що, звісно, у кіно дещо дискредитує її як особистість.
Протягом двох годин екранного часу ФБР методично доводить Джин і глядача разом з нею до чистої параної. Ендрюс чесно намагається вибудувати наростаюче відчуття тривоги, але йому елементарно бракує навичок постановника зробити це в найкращих традиціях Хічкока. При цьому половина хронометражу відведена душевним терзанням агента ФБР Джека Соломона (Джек О’Коннелл). Слідкуючи за Сіберг, він вже мало не одержимий акторкою, але при цьому усвідомлює підлість своєї професії. Сюжетна арка, що підозріло нагадує німецький трилер «Життя інших», перш усього введена для того, аби «олюднити» Бюро, балансуючи трагедію самотності Джин.
З таким фокусом картина всіма силами покладається на свою титульну зірку Крістен Стюарт, з якою Сіберг насправді приголомшливо корелює. Актриса прославилася завдяки мейстрімній та відверто сексистській франшизі «Сутінки», потім перейшла в ранг фестивальних артисток («Зільс-Марія», «Персональний покупець»). Зрештою Крістен не побоялась зробити камінг-аут як бісексуалка і тепер вільно формує власний анти-гламурний імідж в Голлівуді. Без сумніву, це етапна роль у кар’єрі Стюарт — камера її любить, вона вміє бути дівою, але не варто це плутати з по-справжньому хорошою акторською грою. Крістен не розчиняється у власній ролі, в «Сіберг» їй просто бракує настанови режисера, який не знає як розпорядитися ні серйозно налаштованою виконавицею, ні біографією Сіберг.
В той самий час до продакшну картини жодних нарікань немає — атмосфера 60-х хоч і поверхово, але пропрацьована: темношкірого пасажира не пускають в сектор для білих, офіцер ФБР веде себе під час сімейного застілля як типовий патріархальний аб’юзер, бажання медсестри стати лікарем зустрічається з подивом. Але фільм не витримує конкуренції з очевидними картинами, з якими перегукується і стилістично і тематично — «Одного разу в… Голлівуді» і «Чорний кланівець», де меседж і авторський стиль були не менш потужними за відданість зображуваній епосі.
В свою чергу «Проти всіх ворогів: історія Джин Сіберг» — це зразкова голлівудська драма про токсичність інституту селебріті і неприпустимість втручання в чуже життя. На жаль, драма Ендрюса постає у вигляді набору доволі товстих метафор про приреченість Джин бути жертвою — чоловіків, влади, натовпу, якому так подобається дивитися, як згорає їх улюблена зірка.
— робота художника постановника
— відданість Стюарт ролі
