Як ми знову повірили в українську комедію
«Наші котики» – це вже друга хороша комедія власного виробництва, що вийшла впродовж січня. Такими темпами за рік-два від словосполучення «українська комедія» навіть перестане сіпатись око, бо хорошого матеріалу для порівняння стане більше, ніж поганого. Касу, звісно, досі збирають «Скажені весілля» і «Дзідзьо.Контрабас», але в питаннях якости м’яч уже на полі авторського кіно.
Перше, що вам потрібно знати – місцями гумор «Наших котиків» аж надто нагадує «Шляхетних волоцюг» Олександра Березаня – фільм, який ви, скоріш за все, не бачили. Це означає, що попри здебільшого добрий гумор і пристойну гру принаймні головних героїв, у фільмі багато буфонади і ґротеску. Це необов’язково погано, але може погано узгоджуватися з чиїмись кінематографічними смаками. Скажімо, якщо ви не любитель буфонадної картинки, деякі сцени виглядатимуть так, ніби їм тут зовсім не місце. Подекуди гіперболічні жарти працюють бездоганно, подекуди – викликають певне нерозуміння. Але це справа особистого смаку і очікувань від фільму.
А очікування від фільму до перегляду сформулювати непросто. Найбезпечніше, мабуть, було уявляти, що нас чекає такий легенький трешачок, приправлений чорним гумором, і все питання було в тому, чи зможуть творці фільму в трешачок. Втім, Володимир Тихий досі треш не знімав (зате знімав дуже хорошу «Браму») і тут не почав. Щоразу, коли на поверхню може пробитися трешовість, фільм згадує, що в його основу лягли реальні події реальної війни і повертається на рейки адекватности, додаючи трошки драми. Ґатунок цієї драми не той, що в «Моїх думках», подача значно простіша, але сюжет у фільмі не трешовий, а більш ніж стравний – і герої буквально живущі, бо кожен, у кого є рідні чи знайомі на фронті, добре розуміє проблематику кожного персонажа.
Глибокого конфлікту від цього сюжету чекати не випадає, бо дія відбувається під час російсько-української війни, а наш ворог у ній – Росія, а не мільтонівський Сатана. 2014 рік. Троє добровольців («Грін», «Літо» і «Професор») прибувають на фронт, де їх ставлять на глуху-преглуху позицію «Туалет» (котра славиться тим, що в них найкращий туалет у всьому АТО), на якій завалялись 20 РПГ. Решта фільму – це один великий скетч ситуацій, що розгортається навколо журналістки Олі, що приїхала знімати «об’єктивний репортаж» і ще кількох другорядних героїв, включно з Губарєвим, Бабаєм та іншими сепарами.
- Оригінальна назва
- Наші котики
- Тривалість
- 113 хв
- Прем’єра
- 30 Січня 2020
- Жанр
- Комедія
- Режисер
- Володимир Тихий
- Актори
- Дмитро Тубольцев, Станіслав Бжезинський, Петро Микитюк, Віра Климковецька, Дмитро Хом'як, Ярослав Федорчук
Фільм викликає неймовірне піднесення, набагато краще, ніж це роблять драматичні фільми на схожу тематику.
До речі, про другорядних героїв. Каст і грим у цьому фільмі напрочуд хороший. Фільм, що рекламував себе через deep fake, зненацька понабирав акторів, котрі страшенно схожі на своїх реальних прототипів. І хоча кількість несерйозного угару в сценах з ОРДЛО підходить впритул до межі, за якою фільм уже неможливо буде сприймати серйозно, типажі розбавляють ці сцени правдоподібністю. Втім, людині, котра встигла побувати в тісному контакті з постсовковою культурою адміністрування, легко буде повірити і в увесь инший капець, що коїться на екрані.
І це, мабуть, головна претензія, яку можна висловити до фільму – якщо вже задатись метою висловлювати йому претензії. Він шалено неоднорідний. При чому неоднорідний навіть у своїй неоднорідності. Перша третина складається з прибуття героїв на позицію «Туалет» та базових побутових речей. Гумор тут здебільшого домашній, цивільний, а тому не вельми смішний. Побутові сцени цікавлять як зав’язка, є кілька цікавих перипетій, але загалом перша третина – це період входження в атмосферу, з глядацького крісла почуваєшся так, ніби прийшов до когось у гості в бліндаж, але не дуже розумієш, як тобі поводитись і що тут узагалі можна робити. Словом, геть як герої. Друга третина – це третина сепарська, оповідає про перемир’я на ділянці перед бліндажем і про події в ОРДЛО безпосередньо під час підписання Мінських угод. Буфонади стає менше, вона стає краще темперована і взагалі виникає враження, що творці нарешті пристрілялись. Це та частина фільму, в якій ти зацікавлено стежиш за поворотом сюжету. Нарешті, остання третина – це фінальні бої за бліндаж. Надзвичайно якісні сорок хвилин екранного часу, в яких гумор із цивільного стає воєнним. Гумор примудряється бути водночас чорним і добрим (до своїх), комедія примудряється видавати дуже нефігову драму, а що важливіше – робити це водночас. Водночас смішити і розчулювати. Знаю, що декому цей епізод видався надто чорнушним, але наступ російської спецури на бліндаж під «Пливе кача» – одна з найкращих кульмінацій в українському кіно, настільки розумно зроблений контрапункт, що я буквально не знаю, як закінчити це речення. Скажу тільки, що білд-апом жарту, який спрацьовує в кульмінаційному епізоді, є буквально весь фільм. А такого від української комедії, як правило, не чекаєш.
Отак і виходить, що ця «неполіткоректна» комедія виявляється більш політкоректною ніж, наприклад, «Скажене весілля». Вона неполіткоректна за стандартами дописів у фейсбуці, де N-word і слово на букву ем мають однаковий статус. Для українського глядача гумор цього фільму буде чимось типу сміху з нацистів для західного глядача. Ми сміємося не з людей – ми сміємося з ворога, який прийшов нас убивати. Ми, попри назву позиції, робимо це майже без туалетного гумору, що взагалі диво. Зате з величезною кількістю гумору візуального, дрібних і не відразу помітних деталей і мимохідь сказаних реплік, комічний зміст яких іноді доходить аж після сеансу.
Всім цим фільм викликає неймовірне піднесення, набагато краще, ніж це роблять драматичні фільми на схожу тематику. Як на картину, де окремим персонажем є Смерть (у кожного своя), «Наші котики» безмежно життєствердні навіть тоді, коли говорять про сумне. І навіть нерівномірність, зрештою, починає працювати на ефект занурення – ти починаєш перегляд зеленим і недосвідченим, а завершуєш у тісній співпраці з героями, котрі самовіддано удобрюють донбаські лісопосадки.
І як же нам бракувало такого кіно – ще від початку війни. Єдина оцінка, яку можна поставити цьому фільму за десятибальною шкалою – дєвяточка.
— гумор практично на кожен смак
— живі персонажі
— близький і зрозумілий сюжет без наворотів і награности
— безмежний оптимізм
— надлишок буфонади, особливо на початку
