Ми всі його чули: 5 улюблених робіт Енніо Морріконе від редакції Vertigo

Автор Vertigo

Понад 400 саундтреків, більше 100 класичних музичних творів, два «Оскари» та мільйони прихильників — таку спадщину залишив по собі геніальний Енніо Морріконе. Композитор, оркестратор, дирижер і трубач помер 6 липня 2020 року в Римі, доживши до 91 року.

Кінокар’єру Енніо почав у 1954 році, у якості «примарного композитора» для більш відомих колег, паралельно пишучи музику також для італійського каналу RAI. Чітко простежити етапи роботи Морріконе доволі важко — він примудрявся писати десятки саундтреків на рік, паралельно пишучи класичну музику, акомпануючи джазменам на трубі та створюючи аранжування для популярних італійських поп-виконавців. Навіть у часи, коли митець зосередився виключно на кіно, то примудрявся видавати по 13-15 робіт на рік. Гансу Ціммеру така продуктивність навіть не снилася.

Аби вшанувати життя геніального композитора, ми вирішили обрати п’ятірку улюблених кіносаундтреків від маестро, які скоріше вже перетворилися на саундреки нашого життя — музика Морріконе давно вийшла за межі великого екрану.

«Хороший, поганий, злий» (1966)

Починаємо ми, звичайно ж, з найвпливовішої та найвідомішої роботи Морріконе. Якщо дивитися «доларову трилогію» підряд (а композитор працював над усіма фільмами), то можна почути поступову еволюцію ідей митця — від гітарних мелодій він поступово перетворювався у авангардну мішанину музики, пострілів, свисту, тваринних мотивів та співу. Причому фільм став одним з перших, де кожен з головних героїв отримав власну тему: у Блондина вона виконана на флейті, у Ангельських очей — на окарині, а у Туко вона складається з хорового співу.

Саундтрек став безумовним хітом і тримався у чартах більше року. Попри те, що найвідомішою композицією вважається головна тема, критики окремо виділяють фінальні дві роботи для стрічки: «The Ecstasy of Gold» та «The Triple Duel», які йдуть одна за іншою. Загалом, саме вплив музики на атмосферу «Хорошого, поганого, злого» вважається початком нової ери в звуковому супроводі — до нього саундтрек був не більш ніж фоном, який не давав гнітючій тиші прорватися у глядацький зал.

Цікавий факт: у наших широтах не менш відомою є мелодія «La Resa Dei Conti» з «На кілька доларів більше», яка теж звучить у фінальній сцені. Закладаюсь, не всі знають, що це саме Морріконе.

«Якось на Дикому Заході» (1968)

На «Хорошому, поганому, злому» розмови про багаторічну та надзвичайно плідну співпрацю з Серджіо Леоне не закінчуються. У 1968 році Морріконе написав, можливо, один з найкрасивіших саундтреків до вестерну – музику до епічної стрічки «Якось на Дикому Заході». Альбом став комерційним хітом (було продано близько 10 мільйонів копій), а музика неодноразово використовувалася і в інших стрічках – наприклад, Ганс Ціммер запозичив одну з тем для «Піратів карибського моря», а ще одна звучить в «Шляху дракона».

Але найважливіше те, що це якраз той випадок, коли саундтрек фільму безпосередньо впливав на процес зйомок – щоб допомогти акторам краще зрозуміти свої ролі, Леоне вмикав їм теми персонажів. Ось воно – ідеальне єднання візуальної і звукової складових фільму.

Що цікаво, стрічці «Якось на Дикому Заході» пророкували «Оскар» за саундтрек — це мала бути перша статуетка для маестро. Але голлівудський агент, який мав заповнити папери для подачі заявки, не зробив цього вчасно і номінація пролетіла повз композитора. Попри п’ять номінацій, свою першу нагороду кіноакадемії він отримав у 2007 році — за заслуги. І лише в 2016-му Морріконе нарешті отримав «профільну» статуетку, за роботу над «Мерзенною вісімкою» Тарантіно.

«Птах з кришталевим пір'ям» (1970)

Спагетті-вестерни – не єдиний суто італійський жанр, в якому свого часу працював Морріконе. На початку 1970-х італійські режисери масово надихнулись психоаналітичним насиллям Гічкока та створили власний піджанр горорів, зловісне джалло. Серед першопрохідців нового стилю був і Даріо Ардженто, співсценарист картини «Якось на Дикому Заході».

Звісно, Морріконе одразу погодився написати саундтрек до дебютної режисерської роботи давнього знайомого – і створив один з найбільш впливових музичних супроводів в історії джалло. Музика до «Птаха з кришталевим пір’ям» – яскравий приклад більш авангардної сторони композитора: тут Морріконе експерементує з дивними інструментами, ефектно використовує мотиви дитячих пісень та наганяє тривогу усіма можливими способами. Виходить незабутньо!

«Професіонал» (1981)

Екранізація роману Патріка Александера від Жоржа Лотнера стала одним з найбільших хітів 1981 року та запам’ятався перш за все Жан-Полем Бельмондо, музикою Морріконе і, звичайно ж, фінальною сценою. Історія про секретного агента, якого зраджують і він повертається, щоб помститися, зробила популярною мелодію Chi Mai. Настільки, що багато хто її чув не з великого екрану, а в жахливій midi-обробці для рингтонів (хоча це стосується чи не всіх головних хітів Морріконе).

Що цікаво цей трек не був написаний спеціально для «Професіонала». Композитор створив його ще в 1971 році для фільму «Маддалена», а окремі елементи можна почути ще у спагетті- вестерні «Велике мовчання» Серджіо Корбуччі (1968). Але найкумедніше те, що засвітившись у «Професіоналі», тема стала настільки популярна, що її почали використовувати в рекламі корму для собак Royal Canin, та ще й настільки часто, що кадри з псом, який біжить у слоу-моушені під Chi Mai, міцно увійшли у французьку поп-культуру, повністю затьмаривши драматичний вихід Жан-Поля Бельмондо.

«Щось» (1982)

Так, саундтрек до нігілістичного горора Джона Карпентера вважається однією з найбільш контраверсійних робіт італійського композитора – як мінімум, бо його номінували на «Золоту малину». Насправді, музика до «Щось» з самого початку страждала через проблеми з комунікацією – Карпентер хотів щось електронне, а бідолашний Морріконе до кінця не розумів, чому постановник не хоче сам написати такий саундтрек, як йому потрібно. Зрештою Карпентер розчулив маестро, сказавши йому, що настільки захоплюється його творчістю, що провів під музику Морріконе власну весільну церемонію.

Композитор не встояв перед такими лестощами, і швидко написав для горору декілька електронних тем, але після фінального монтажу постановник вирішив, що не всі вони відповідають тону фільму. Знову просити Морріконе про допомогу було якось незручно, тому Карпентер тихенько «підправив» декілька тем, дописав трохи власної музики, і створив дивний саундтрек-мутант.

На щастя, зараз можна послухати початкову версію саундтреку, без режисерських втручань. І це – одна з найбільш атмосферних, експериментальних та незвичних робіт в усій дискографії Морріконе.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: