Коротко про ігри: Assassin’s Creed: Odyssey
З початком стагнації серії Assassin’s Creed компанія Ubisoft вирішила кардинально переглянути свої плани на франшизу. Через те, що Assassin’s Creed поклали на конвеєр, якість ігор дедалі погіршувалася, страждала не тільки технічна частина, а й ідейна. Ігри повторювали одна одну, сюжети ставали дедалі нуднішими, а гравці почали втрачати віру в розробників. Це призвело до перезапуску серії в 2017 році, у якому однією лиш зміною декорацій не обійшлося. Assassin’s Creed: Origins завела асасинів до жанру екшн-ролівок, з усіма зумовленими цим наслідками: система квестів, розвиток персонажа та його вмінь, розподіл локацій за рівнями тощо. Assassin’s Creed: Odyssey, яка розроблялася паралельно з Origins і спочатку планувалася як доповнення, вийшла вже наступного року й стала якісним розвитком ідей, закладених у попередній грі.
Моя одіссея тривала понад рік. Звичайно, з тривалими павзами, але час, який я витратив на те, щоб зібратися із силами і все ж завершити гру, якнайкраще її характеризує. Assassin’s Creed: Odyssey — гігантська гра в усіх можливих сенсах. Фантастичних розмірів мапа Греції дійсно вражає, вона всіяна незлічимою кількістю знаків запитань, якими позначають місця інтересу, а поза тим ще сотня сюжетних та побічних квестів. Беручи до уваги таку величезну купу контенту, розкидану на добрих 100+ годин, розробникам необхідно мати чіткий план, як саме вони збираються утримувати гравців у своєму світі. І Ubisoft його мають, але він дуже неоднозначний.
Assassin’s Creed: Odyssey стала першою грою в серії, яка дозволила обрати одного з поміж двох ігрових персонажів — Кассандри чи Алексіоса, спартанців, нащадків видатного царя Леоніда. Ще більше заглибившись у жанр РПГ, розробники додали діалогові опції: тепер ваші слова нерідко мають вагу, а також можуть вплинути на хід історії. Така інновація породила чимало унікальних ігрових моментів, що дуже вдало пристали до історичної оповіді. Можна взяти участь у філософській полеміці із Сократом, який за допомогою запитань наштовхує героя на правильні висновки. Чи зіграти вирішальну роль у формуванні поглядів Гіппократа, переконавши батька медицини в тому, що навіть работорговець заслуговує на лікування. Або ж краще випадково стати причиною поширення Атенської моровиці, що призвела до спустошення й занепаду міста?
Стародавня Греція в Assassin’s Creed: Odyssey має неперевершений вигляд. Портові містечка заповнені рибою, у кам’яних кар’єрах добувають білосніжний мармур, храми повняться богомольцями, а на безкраїх полях колоситься золота пшениця. Усі міста, великі й малі, відтворені з винятковою деталізацією; віртуальна Греція чарує своїми пейзажами, підступними горами й безтурботними рівнинами, їдкими болотами й лазуровими морями. І на додачу величні статуї античних богів, на які так і кортить видертись. За весь десятилітній шлях серії Assassin’s Creed ми переконалися, що у відтворенні історичних місцевостей Ubisoft немає рівних. Візуально «Одіссея» — це суцільна насолода, яка в першу чергу штовхає на дослідження кожного куточку та щохвилини змушує тиснути на кнопки фоторежиму.
У цей час на теренах Стародавньої Греції точиться Пелопоннеська війна. Спартанські та атенські війська ведуть бої, завойовують території і неодмінно запросять вас, славетного найманця, виступити на їхньому боці. Звідси бере початок так званий лудонаративний дисонанс — конфлікт між сюжетом та ігровим процесом, який руйнує ефект занурення. Протягом усієї гри головний герой змушений вбивати то спартанців, то атенців, щоби просунутися сюжетом та прокачати вміння. Виконуючи квести для Спарти чи для Атен, будуючи відносини з лідерами держав, що воюють, герой однаково лишається цинічним найманцем, якому все одно, з якого боку йому платять, — і жоден персонаж не дорікатиме йому за це. Щойно ви завойовували Беотію пліч-о-пліч зі спартанськими гоплітами, а за півгодини вирізаєте спартанських капітанів та полемархів чи навіть увесь спартанський форт, бо маєте закрити місце інтересу.
Однак Ubisoft вдалося уникнути дисонансу там, де цього не зміг зробити, наприклад, «Відьмак 3», — в основній меті центрального квесту. На відміну від Ґеральта, якому конче необхідно знайти Цірі, головному герою «Одіссеї» не ставлять жодних термінових цілей. Тому зі спокоєм на душі можна виконувати всі побічні квести, вивчати мапу, збирати легендарні обладунки та полювати за Культом космосу, таємною організацією, що якось замішана в усіх ваших бідах. Щоправда, від украй одноманітного ігрового процесу це навряд чи врятує; нескінченні локації, квести та знаки запитань, розкидані по гігантській мапі, рано чи пізно набриднуть, і одіссея може перерватися так і не дійшовши кінця.
Assassin’s Creed: Odyssey настільки штучно розтягнута, що можна навіть помітити, як розробники знудилися додавати активності на останніх сюжетних локаціях. Ubisoft давно варто припинити гнатися за кількістю й нарешті взятися за якість, адже весь творчий потенціал талановитої команди губиться за сотнями квадратних кілометрів мапи. Зрештою «Одіссея» відчувається неначе довгоочікувана відпустка в Греції, куди ви нащось притягли ноутбук і продовжуєте працювати під лагідним середземноморським бризом.
