Кіч, цинізм і провокації: як світ змінився, а «Південний парк» – ні
23 роки тому Ерік Картмен отримав іншопланетний анальний зонд, Кенні вперше помер, а Кайл зіграв своїм молодшим братом у футбол: на телеканалі Comedy Central вийшла перша серія «Південного парку». Серіал швидко став флагманом каналу й досі залишається його найбільш рейтинговим проєктом. За ці роки ціле покоління встигло вирости разом з мультсеріалом, який, на відміну від своїх глядачів, мінятися відмовляється.
Звісно, не можна сказати, що за 23 роки серіал анітрохи не змінився. Трей Паркер і Метт Стоун, творці мультфільму, змінювали кількість серій у сезоні, графік їхнього виходу, припинили вбивати Кенні, експериментували з горизонтальним сюжетом (експеримент не прижився), але незмінним залишався головний принцип: сміятися можна й треба з усього. Якою б не була гостра тема в суспільно-політичному житті Америки, «Південний парк» завжди мав що сказати, грубо й дотепно. Але чи змогла ця формула витримати перевірку часом?
«Південний парк» проти всіх
На початку ХХI століття, коли «Сімпсони» після десятка сезонів вже трохи сточили зуби, «Південний парк» підхопив стяг найгострішої сатири на американському телебаченні. Для них не було заборонених тем, і вони не боялися образити чиїсь почуття. Навпаки, Метт і Трей спеціально вибирали теми, здатні викликати найбільший резонанс: від війні в Іраку до педофілії в церкві. І якщо перші сезони ще намагалися розповісти якісь власні сюжети, засновані переважно на вульгарному гуморі, то далі мультсеріал став реагувати винятково на події в реальному світі, висміюючи їх у химерних декораціях вигаданого містечка в Колорадо.
Не дивно, що це доволі швидко зробило серіал одним з найпопулярніших на кабельному телебаченні. Але бути водночас і королями ефіру, і критикувати «істеблішмент» важко, тому Паркер і Стоун намагалися навіть свою популярність перетворити на кіч. На церемонію вручення «Оскару» (де вони програли в номінації «Найкраща пісня») вони прийшли в жіночих сукнях і під ЛСД, а коли зірки пропонували з’явитися в камео, їм пропонувалися ролі без слів. Тому Джордж Клуні гавкав замість собаки, Джей Лено озвучив кота, а от Джеррі Сайнфелд відмовився дати свій голос індичці №2.
Здавалося б, що за більш ніж 20 років постійних провокацій усі вже звикнуть, але навіть у 2019 році «Південний парк» серією «Band in China» добився, як можна припустити з назви, заборони спершу цієї серії, а потім і всього серіалу в Китаї. При цьому головною мішенню серії були американські кінокомпанії (зокрема Disney), які змінюють фільми на догоду багатому китайському ринку, а Сі Цзіньпіна зачепили скоріше за компанію. Проте Метт і Трей були навіть раді такій увазі, проявивши свою дотепність у «вибаченні», де вони прославляли Комуністичну партію Китаю й вітали китайських цензорів у своїх домівках і серцях.
Але таких ситуацій стає все менше й менше. «Священних корів», про яких не можна жартувати, в Америці майже не залишилося. Якщо в 2005 році серія про саєнтологів та абсурдність їхньої «релігії» спричинила скандал, а її повтор навіть зняли з ефіру, то в 2016 на каналі A&E дебютував документальний серіал Леї Реміні Scientology and the Aftermath, який розвінчує цю аферу впродовж 37 серій. Що вже казати про чинну американську владу, яку критикують настільки часто й сильно, що «Південний парк» в останньому сезоні майже припинив пародіювати президента Трампа. Надто вже легка це мішень для сатиричних стріл.
За стільки років в ефірі жага провокувати публіку у мультсеріалу анітрохи не зменшилася. Наприклад, у рамках промокампанії до ювілейного 20 сезону білборди з рекламою «Південного парку» повісили у всіх місцях «бойової слави»: навпроти головних офісів церкви саєнтології та мормонів, біля ресторану «Каса Боніта», біля центрального офісу Facebook. А перед 22 сезоном, пародіюючи «культуру бойкоту» (cancel culture), серіал намагався загнати в тренди твіттеру хештег #cancelsouthpark. Але ніхто не купився. Мормони, наприклад, заявили, що пародія в серіалі не здатна завдати шкоди репутації церкви, тому не варто приділяти їй уваги, а хештег так і не пробився в тренди.
Здавалося б, останнім часом викликати обурення громадськості надзвичайно просто, але чомусь «Південний парк» уже не провокує американців так, як колись, хоча відверто намагається. Можливо, це пояснюється репутацією мультсеріалу. Коли ти 20 років поспіль навмисно шукаєш конфліктів, рано чи пізно люди навчаться не годувати тролів, а просто не звертати на них уваги.
І це прямо впливає на рейтинги: аудиторія мультсеріалу за останні десять років зменшилася майже в чотири рази. Серії 14-го сезону збирали в середньому 3,1 мільйони глядачів, а от серії 23-го сезону дивилися тільки 800 тисяч. Звісно, тенденція молоді (а це цільова аудиторія серіалу) відмовлятися від кабельного телебачення теж зіграла свою роль, але таке відчутне зниження інтересу не можна списати тільки на «cord-cutting».
Тотальний нігілізм
У матеріалі про «Залізного велетня» довелося згадувати, що кінець 90-х і початок 2000-х були в американській попкультурі епохою цинізму. І навряд чи можна знайти якийсь кращий приклад цього, ніж «Південний парк». Майже кожною своєю серією він стверджував, що «It’s cool not to care». Але ця ідея має логічне продовження: «It’s uncool to care». Недарма жертвами жартів зазвичай були люди, які хотіли щось змінити. Дуже показовою є ситуація з Елом Ґором, екоактивістом і колишнім кандидатом в президенти США. У 2006 році «Південний парк» висміяв його екологічний алармізм, порівнявши глобальне потепління з чудовиськом ЛюдВедСвином (ManBearPig), у існування якого вірить тільки сам Ел Ґор. А вже в 2018 мультсеріал знову повернувся до цієї теми, тільки цього разу визнавши, що ЛюдВедСвин таки існує.
Мультсеріал уже 23 роки виступає в ролі нищівного критика американського суспільства, який при цьому сам захищений від критики тим, що нічого не стверджує й не пропонує. Якщо сатира – це справді скальпель, то «Південний парк» володіє ним не як хірург, а як патологоанатом. Вони однаково майстерно розтинають людину, але якщо перший намагається змінити щось на краще, то другий тільки уважно спостерігає за процесами, що призвели до загибелі організму. Коли хірург робить прогноз стосовно того, чи житиме пацієнт, патологоанатом тільки констатує причину смерті – для нього пацієнт завжди мертвий.
Цим «Південний парк» принципово відрізняється від інших сатиричних шоу, яких зараз стає дедалі більше. Наприклад, Last Week Tonight з Джоном Олівером, яке виграло 16 «Еммі» за останні 5 років, у кожному сюжеті, присвяченому проблемам американського суспільства, розповідає, що глядачі можуть зробити, щоб це виправити. «Південний парк» же не зацікавлений у відвертих закликах. Він просто підставляє криве дзеркало, а кожен глядач уже ладен сам вирішувати, що робити – обурюватися, сміятися чи ігнорувати проблему. Недарма в перших сезонах серіал іронізував над простими й зрозумілими моралями, коли Кайл у кінці серії говорив, що «сьогодні я дещо зрозумів».
Відмова від висловлення своєї позиції й зосередженість тільки на критиці створює своєрідний вакуум у тому місці, де мала б бути ідентичність серіалу. Трей і Метт стверджують, що вони лібертаріанці, які не люблять консерваторів і «просто ненавидять лібералів». Але навіть незрозуміло, чи це справді їхня позиція, чи просто чергова провокація. Бо навіть поза серіалом творці «Південного парку» завжди залишаються в образі, єдиною незмінною рисою якого є несерйозне й критичне ставлення до будь-чого.
Проте в сучасному американському суспільстві неможливо залишитися центристом. І якщо ти відмовляєшся ствердити свою позицію, це зроблять замість тебе. Якщо інші сатиричні шоу (Джона Олівера, Тревора Ноа, Сета Маєрса, Стівена Кольбера, Саманти Бі і навіть Джиммі Феллона з Джиммі Кіммелом) відверто хиляться «вліво», то критичний до ліберальних ініціатив «Південний парк» став якщо не рупором, то принаймні магнітом для «правих» рухів. І це ще одне сусідство, яке не найкращим чином впливає на телевізійні рейтинги.
Те саме, що робило «Південний парк» гострим і свіжим 20 років тому, тепер робить його застарілим і консервативним. Тому навіть не дивно, що права на стрімінг старих сезонів HBO Max купили за пів мільйона доларів: серіал, який буде в ефірі мінімум до 2022 року, уже зараз сприймається як символ телеепохи, що відійшла в минуле. Бо замість того, щоб змінюватися під стандарти «нової щирості» в гонитві за глядачем, у якого тепер інші інтереси, мультсеріал принципово залишається цинічним. Його світоглядну позицію якнайкраще ілюструє серія You’re Getting Old 2011 року: усе навколо – лайно. І те, що тобі колись здавалося крутим, насправді теж лайно, просто тоді ти був надто маленьким, щоб це зрозуміти. Тому або живи з цим, або навчись радіти навіть лайну, як і всі твої однолітки.
