Netflix, Санденс і гнів американських матусь: як французька стрічка Mignonnes стала найбільш ненависним фільмом в мережі
2020 рік мав стати хорошим хоч для однієї людини – наприклад, для французької режисерки Маймуни Дукуре, яка якраз зняла свій повнометражний дебют та отримала за нього нагороду на фестивалі Санденс. Стрічка Mignonnes (дослівно – «Милі») просякнута особистим досвідом самої постановниці, яка народилась у родині сенегальських емігрантів, і довго не могла зрозуміти, ким саме вона хоче бути – прогресивною француженкою чи консервативною сенегалкою.
Її перший повнометражний фільм якраз і розповідає про складне дорослішання дівчат, які губляться десь у прірві між двома кардинально різними світами. З одного боку – непохитні переконання перманентно насуплених батьків, які нав’язують свої строгі правила та очікують ідеальний конформізм. З іншого – глянцеві журнали, інфлюенсери з силіконовими фігурами та провокативні кліпи, в яких оголене жіноче тіло перетворюється на товар.
Головна героїня «Милих» – одинадцятирічна дівчинка, донька сенегальських емігрантів, яка розривається між двома моделями поведінки. Вона може бути «порядною» дівчиною, як цього і вимагає її родина, або наслідувати своїх нових подруг – свободолюбивих та галасливих дівчат, які після школи танцюють тверк у блискучих костюмах, хоча самі до кінця не розуміють, що ж в ньому такого «дорослішого». Так чи інакше, шлях протагоністки обіцяє бути непростим та сповненим протиріч, на яких Дукуре і робить акцент. Сміливий підхід до таких складних тем зробив стрічку одним із найцікавіших відкриттів цьогорічного Санденсу. Так, картину складно назвати проривним хітом, і до неї були претензії (як і до будь-якого дебюту), але критики переважно розхвалювали «Милих» за емоційність, щирість, прямолінійність та часом шокуючий гумор. Хоча, якщо ви колись чули про надзвичайно популярну американську передачу Toddlers in Tiaras («Дітлахи в діадемах») – реаліті-шоу, в якому трирічні дівчата з накладними віями змагаються на конкурсі краси – то вас навряд шокує хоч якийсь епізод цього фільму.
«Милі» б напевно так і залишились типовим фестивальним фільмом – однією з тих робіт, в яких кілька десятків позитивних рецензій на «метакритиці», але про які масовий глядач так ніколи і не почує. Скоріше за все, Дукуре могла б поступово підкорювати світ кіно, відточувати свій талант і з часом вийти на ширшу аудиторію. Але Netflix вирішив вчергове комусь довести, що він – не лише платформа з трешовими комедіями, похмурими сенсаційними документалками про криваві вбиства та підлітковими серіалами, а й стрімінг-сервіс для любителів «справжнього» кіно. Тож компанія викупила права на показ європейської драми і почала її активно рекламувати в своїх соціальних мережах. Утім, маркетингова стратегія виявилась, скажімо, дивною – Netflix почав просувати стрічку, яка критикує сексуалізацію дітей, за допомогою провокативного постеру, на якому головні одинадцятирічні героїні фільму позують в кроп-топах та міні-спідницях. Для порівняння, оригінальний постер стрічки виглядає ось так.
Опис фільму на самому стрімінг-сервісі був не кращим – якщо сайт Санденсу подавав «Милих» як емоційну, серйозну драму про складнощі соціалізації дітей мігрантів, то Netflix вирішив зробити акцент на тверку. Вочевидь, хтось вирішив, що саме такий фокус привабить цільову аудиторію платформи, але стратегія передбачувано не спрацювала – побачивши постер фільму, консервативні спільноти (у першу чергу – ті самі батьківські організації, які колись воювали проти рок-музики та ляльок Bratz) відреагували приблизно як стадо биків, перед якими хтось старанно вимахував ганчіркою. Тисячі обурених постів в соціальних мережах, петиції з негайною вимогою заборонити фільм та покарати Netflix, велетенські матеріали, в яких експертами чомусь виступали священики, хештег #CancelNetflix в твіттері – і це я зараз говорю про найбільш адекватних борців з «Милими».
Більш радикальні (і схильні до конспірологічного мислення) консерватори пішли ще більш агресивним шляхом – вони сприйняли сам факт існування фільму як доказ того, що Голлівудом таємно править секта лібералів-педофілів, які ось-ось легалізують стосунки з неповнолітніми. Певні категорії американських праворадикалів вже не вперше озвучують схожі теорії – існує навіть солідна конспірологічна організація, яка вважає Трампа єдиним спасінням від всемогутньої секретної спілки голлівудських збоченців – але маркетинговий провал Netflix лише підкинув хмизу у вогонь.
До речі, тут треба зробити невелике уточнення – звісно, якби фільм справді нормалізував сексуалізуалізацію неповнолітніх дівчат чи поширював ще якісь жахливі ідеї, то стрімінг-сервісу точно варто було б прибрати його зі свого каталогу, і ніхто б не іронізував над занепокоїними батьками. Та достатньо прочитати хоч одне інтерв’ю з режисеркою стрічки, чи одну з фестивальних рецензій, щоб стало очевидним, що фільм критикує ці явища, а не заохочує їх.
На жаль, обурених американців не цікавив ні сюжет фільму, ні спроби Netflix прояснити ситуацію, ні той факт, що «Милі» не мають жодного стосунку до Голлівуду – вони вирішили не обмежуватися нападами на стрімінг-сервіс, а спрямували свій гнів особисто на режисерку стрічки. Звинувачення у педофілії, заклики негайно засадити її за ґрати та погрози вбивств – лише можу уявити той жах і подив, з яким бідолашна Маймуна Дукуре вчора зайшла на свою facebook-сторінку. Щоб оцінити масштаб ненависті до стрічки, подивіться її оцінки на сайтах на кшталт IMDb, «гнилих помідорів» та google reviews – попри те, що ніхто з обурених дописувачів не бачив сам фільм, у нього вже тисячі негативних оцінок та нажаханих відгуків. «Це пропаганда педофілії!! Треба негайно арештувати усіх, хто працював над цим мерзенним фільмом», – пише один користувач. «Навіть не збираюсь дивитися цей фільм. З постеру та опису вже зрозуміло, що його зняли для педофілів, тільки збочені чоловіки можуть вирішити, що таке кіно – хороша ідея», – пише інший.
Здавалося б, у 2020 році будь-хто може сісти, витратити десять хвилин на банальний пошук в мережі та зрозуміти, чи якась інформація є правдивою, чи ні. Але ні – через маркетинговий прорахунок Netflix (чи свідоме бажання стрімінг-сервісу пропіаритись на скандалі) любителі конспірологічних теорій отримали додаткові «аргументи», а репутація перспективної темношкірої режисерки невиправдано постраждала. І це – ілюстрація справжньої небезпеки від тої самої cancel culture, про яку зараз стільки говорять, і про яку згадують переважно в контексті «кляті ліберали не дають спокою успішним людям». Але чи втратила щось умовна Джоан Роулінг після того, як її почали звинувачувати в трансфобії? Хіба що пару ночей спокійного сну – матеріальний стан та популярність письменниці навряд дуже сильно похитнулися, бо обурені фанати поттеріани почали привселюдно кричати, що більше ніколи не куплять мерч улюбленої франшизи. Повірте, я бачила, як розлітаються толстовки з логотипом Гриффіндора в H&M – навіть правнуки Роулінг будуть жити дуже комфортним життям. Чи справді хтось із обурених моралізаторів назавжди відпишеться від Netflix? Не думаю – стрімінг-сервіс вже займає надто велику частину нашого життя, і користуватися ним банально зручно. Де ж ще дивитися реаліті-шоу про родину Кардашьянів та британські передачі про випічку?
Багато хто може критикувати в соціальних мережах того самого Джеффа Безоса (і не безпідставно), але факт залишається фактом – великі франшизи і корпорації стали настільки звичною частиною нашого побуту, що навіть найбільш занепокоєні етикою користувачі не підуть далі голосних слів. А ось кар’єра Маймуни Дукуре справді може постраждати ще на початковому етапі – думаю, медіа і надалі згадуватимуть про неї як про «ту скандальну режисерку, яку звинувачували у сексуалізації дітей». Попри те, що вона не мала жодного стосунку ні до провокативного постеру, ні до ідіотського опису фільму на Netflix, найсерйозніші наслідки цього скандалу будуть саме для неї. І ось це якось зовсім несправедливо.
