Таємна історія українських коміксів
Часто можна почути, що жанр коміксів лише зароджується в Україні. І справді – про вітчизняні серії масово заговорили недавно, а офіційні переклади коміксів про супергероїв взагалі уперше з’явились менше року тому. Поки «Рідна Мова» готує все більше класичних графічних романів українською, ми вирішили дослідити маловідому історію коміксів. Виявляється, вона не така коротка, як здавалось на перший погляд.
Комікси на Русі
Пращуром сучасних коміксів можна вважати лубок – різновид стародавніх друкованих зображень. У 12 сторіччі вперше почали виготовляти дерев’яні матриці, за допомогою яких на тканину наносили малюнок. На відміну від іконопису, лубок був масовим мистецтвом, а в 15-16 столітті подібні зображення не були рідкістю навіть для бідних сіл. Якщо гравюри створювались спеціально навченими майстрами, то лубки вироблялись народними умільцями та не вимагали складної техніки. Малюнки були схематичними (а персонажі – не зовсім пропорційними) та зображували фантастичні чи жартівливі сюжети. Якраз гумор і став причиною недовіри влади до лубка – тогочасні можновладці боялись, що картинки не лише аморальні, а й висміюють самого царя. У 18-19 столітті жанр зазнав утисків: накази про конфіскацію та заборону виготовлення народних картинок було видано чотири рази протягом ста років. В 1850 році у Москві навіть відбувся жорстокий погром крамниць і друкарень, які їх виготовляли.
У 1914 було створено об’єднання «Сьогоднішній лубок», яке мало на меті відродження художніх традицій. Серед учасників творчої групи були, серед інших, поет Володимир Маяковський та художник Казимир Малевич.
«Мурзилка» та революція
На думку дослідників, комікси в СРСР зародились вже у період Громадянської Війни. Оскільки більшість населення Російської Імперії було неписьменним, вожді революції розуміли, що нові ідеї найкраще поширювати за допомогою яскравих картинок. В 1919 році з’явились «Вікна РОСТА» – серія графічних агітаційних плакатів, на яких автори порівнювали життя за царя та під час диктатури пролетаріату. На плакатах використовували стереотипні, але впізнавані образи робітників, селян та буржуїв. Кольори були яскравими: переважно використовувались червоний, чорний та зелений. Над лозунгами, серед інших, працював і Володимир Маяковський.
Утім не всі автори коміксів були прихильниками комунізму. Батьки художника Мирослава Григор’єва, наприклад, брали участь у визвольних змаганнях і були змушені емігрувати до Чехословаччини. У 30-х роках Григор’їв працював для відомого чеського часопису «Скаут», а у 40-х отримав посаду в часописі «Дитяча надія». Також він намалював комікс про історію відкриття Америки Христофором Колумбом.
З 1924 року в СРСР почав видаватись дитячий журнал «Мурзилка», в якому часто використовувався формат графіки. Саме слово «комікс» не вживалось, адже вважалось занадто буржуазним та легковажним. Тим не менш, до жанру нерідко звертались і в дорослих виданнях, наприклад, у журналі «Крокодил». Зазвичай за допомогою коротких коміксів читачам нагадували про небезпеку алкоголізму чи хуліганства.
Лубок – різновид стародавніх друкованих зображень.
Агітаційні плакати «Вікна ТАСС», 1941
Діафільми проти нацизму
Під час Другої Світової війни графіка знову стала неабияким інструментом пропаганди. У червні 1941 року почали видавати агітаційні плакати «Вікна ТАСС», які за форматом нагадували ті самі революційні комікси. Також «Вікна ТАСС» виходили у вигляді діафільмів – слайд-шоу, які супроводжувались короткими текстовими титрами. Ці мотиваційні «кіно-комікси» прославляли солдатів радянської армії та засуджували нацистський режим.
Крім цього, у воєнні роки зросла популярність невеликих коміксів, які з’являлись на сторінках газет. На відміну від «Вікон ТАСС», вони розповідали не короткий сюжет на один-два малюнки, а цілі історії. Утім, сценарії зазвичай були доволі передбачуваними – стереотипно підлі німці планували захопити Радянський Союз, але щоразу робили якусь дурницю і отримували по голові від сміливих червоноармійців.
Поросятко Хрюша та критика Супермена
Після війни основними ідеологічними ворогами СРСР стали Штати, тож американські комікси перетворились на символ усього чужого та буржуазного. В 1948 році у «Літературній газеті» вийшла стаття радянського письменника Корнея Чуковського, де він критикував графічні історії про Супермена за пропаганду насилля та бандитизму. Хоч це і не надто дивно – після війни комікси критикували ледь не всюди. Навіть у Сполучених Штатах певні діячі культури порівнювали негативний вплив графічних романів на молодь з впливом Гітлера.
Попри все, для дітей та підлітків мальовані історії все ще видавали, втім, «ідеологічно правильні». Наприклад, у «Юному техніку» нерідко друкувались комікси про подорожі та дружбу. А вже невдовзі вийшов журнал «Веселі картинки», у якому графіка була не лише веселим доповненням до текстів, а основним форматом оповіді. Головними героями тут виступала команда інтернаціональних казкових персонажів.
У 1982 році київське видавництво «Веселка» опублікувало перший повноцінний комікс українською – «Де ростуть пиріжки з маком» письменника та ілюстратора Валерія Горбачова. У 1984 році вийшла перша з восьми дитячих книжок про поросятко Хрюшу, а в 1991-му художник емігрував у Америку, де продовжив ілюструвати літературу для дітей.
Дитячі мальовані книги ілюстратора Валерія Горбачова можна вважати першими повноцінними українськими коміксами
Комікси незалежності
Хоча комікси ранньої незалежності асоціюються передусім з дитячими історіями у журналах «Барвінок» та «Пізнайко», тогочасна графіка не обмежувалась пригодами милих тварин. Першим історичним коміксом був «Похід князя Олега на Царгород» художника та письменника Юрія Логвина. Історія публікувалась у журналі «Соняшник» з січня по червень 1991.
Протягом року вийшло ще два комікси про часи Русі – «Бій богатирів» та «Облога печенігами Києва» Сергія Позняка. Більшість попередніх мальованих історій друкувались частинками у журналі, а ці вже були цілісними оповідями на 20-30 сторінок з декількома обкладинками. Крім цього, «Бій богатирів» був двомовним – під українськими репліками був переклад англійською. У 1994 році харківське видавництво «Око» опублікувало комікс про раннє середньовіччя – «Перші київські князі» художника Олексія Капнинського. На відміну від багатьох інших тогочасних коміксів про Русь, у цьому події майже не гіперболізувались, а в авторській команді навіть був історичний консультант.
Козацькі часи також були джерелом натхнення – у 1992 році вийшов перший випуск «Марка Пирога, запорожця» Вадима Карпенка та Олександра Гайдученка. Як і в багатьох тогочасних серій, з усіх запланованих номерів вийшов лише перший. Схожа доля спіткала і «Комікс-збірку», першу (і досі єдину) українську антологію графіки. Надрукований у Львові номер містив три оповідання – детектив «Майкл-1» Олега Дергачева, футуристичу «Комп’ютер-гільйотина» Сергія Позняка та кривавий горор «Жах» Олега Коваленка.
Цікаво, що комікси 90-х подеколи були тематично різноманітніші за більшість сучасних – окрім історичних сюжетів були і жахи, і наукова фантастика. Ще одним популярним жанром 90-х були графічні адаптації класичної літератури. У 1991 році харківське видавництво СП «Інарт» надрукувало комікс за мотивами «Фатальних яєць» Михайла Булгакова.
Але найбільш схожим на загальновідомі уявлення про супергероїку був «Буйвітер» Костянтина Сулими. Комікс вийшов у «Робітничій газеті» в 1995 році та міг похвалитись яскравим динамічним малюнком і рішучим головним героєм. Робота Сулими вразила одне з київських видань, яке запропонувало художнику масштабніший проект – мальовану історію Тараса Бульби. Утім, коли графічний роман був майже закінченим, співпраця раптово обірвалась.
Попри інтерес до коміксів на початку 90-х, згодом запал спав, а більшість розпочатих серій не проіснували далі перших чи других випусків. Деякі художники почали займатись чимось іншим, а дехто емігрував. Наприклад, Ігор Баранько, один з найактивніших комікс-авторів 90-х, отримав робочу візу США та почав працювати з американськими та європейськими видавцями. У 2001 році Slave Labor Graphics видали його англомовний комікс «Піфітос: Новітні невідомі твори Гомера». Того ж року Баранько намалював обкладинку до «Інкалу», легендарної серії графічних новел Алехандро Ходоровського.
Хоча 90-ті – надзвичайно цікавий період в історії української графіки, складно сформувати повну картину цього десятиліття. Більшість коміксів або втрачено назавжди, або залишились лише в найбільш сентиментальних букіністів та колекціонерів. Наразі неможливо не те що навести повний список серій того часу, а й навіть приблизно уявити їх кількість. Утім, ми точно знаємо, що українські комікси були вже тоді, і що за якістю та креативністю могли конкурувати з сучасними.
У 1994 році харківське видавництво «Око» опублікувало комікс про раннє середньовіччя – «Перші київські князі» художника Олексія Капнинського.
Наші часи
Хоча традиції коміксів 90-х частково забуті, а більшість серій обірвались на першому випуску, графіка поступово стає знову актуальною. У 2008 вийшов ще один комікс Ігоря Баранька – знаменита історична оповідь «Максим Оса». Щоправда, спочатку графічний роман вийшов російською, а українською його перевидали вже у 2010 та 2016 роках. З усіх вітчизняних коміксів, цей став найбільш успішним закордоном: його було перекладено та видано в Бельгії, Франції, Польщі та Росії.
Ще одна з найвідоміших сучасних українських графічних історій, козацька пригодницька оповідь «Даогопак», вийшла у 2012 році та змусила фанатів поп-культури знову серйозно заговорити про вітчизняні комікси. У 2017 році відбулась презентація стімпанк-фентезі «Воля», антиутопії «Серед овець» та другої частини адаптації роману Івана Франка «Герой поневолі». Але якщо власні комікси потроху розвиваються, то ліцензійних перекладів донедавна майже не було. На початку 2000-х видавництво «Компас Паблішинг» почало ліцензійно перекладати комікси Dark Horse, але вже у 2002 році припинило свою діяльність. Українські читачі купували замало коміксів, а конкуренції з російськими видавцями «Компас» не витримав. На щастя, настрої читачів з часом змінились.
Завдяки Kyiv Comic Con стало зрозуміло, що протягом останніх років в Україні сформувалась велика аудиторія, яка цікавиться коміксами. Це підштовхнуло видавництво «Рідна мова» до купівлі ліцензії на переклад графіки DC Сomics. Навесні 2017 року відбувся дебют: на полицях з’явилися перші томи «Ліги Справедливості» і «Загону самогубців», які знайомлять читачів з персонажами супергеройського світу. Влітку вийшов «Флеш», а слідом найпопулярніший комікс лінійки New 52 — «Бетмен. Суд сов». Уже на прилавках продовження «Ліги Справедливості» та перший том легендарного «Сендмена» Ніла Геймана, а до кінця року чекаємо ще й на другу частину «Загону самогубців».
Крім того, українською були перекладені вже класичні сюжети про Темного Лицаря — «Убивчий жарт» Алана Мура, «Рік перший» Френка Міллера та «Бетмен. Цить» Джефа Леба. Ці графічні новели не просто розважають читачів, а й демонструють глибину супергеройських коміксів, які часто більш зрозумілі дорослим, аніж дітям.
Але графічні романи – не лише історії про супергероїв та злочинців. Судячи з плану публікацій «Рідної мови» на найближчий час, скоро і поціновувачі альтернативи матимуть привід порадіти. Протягом 2018 року українською буде видано, серед інших, другий том «Сендмена» Ніла Ґеймана, «Вартових» Алана Мура та «Проповідника» Ґарта Енніса. Якщо ви завжди думали, що комікси – лише для дітей, то радимо ознайомитись з цими історіями, вони точно змінять ваше уявлення про графіку на краще.
«Сендмен», наприклад, уміло переплітає всесвітню міфологію та історію з сюжетами сучасної поп-культури, а його автор – один зі сценаристів «Доктора Хто» та творець «Американських богів». «Проповідник» Ґарта Енніса не лише ліг в основу популярного однойменного серіалу, а й свого часу змусив багатьох людей вперше замислитись над значенням релігії в їхньому житті. «Вартові» Алана Мура просто називають найкращим коміксом в історії графіки. Крім цього, за його мотивам незабаром вийде серіал, тож варто підготуватись до перегляду, прочитавши першоджерело.
Залишається сподіватися, що поява ліцензованих західних коміксів лише підштовхне розвиток графічного формату в Україні. Адже, як бачимо, він ніколи не був для нас чужим.
У 2008 вийшов ще один комікс Ігоря Баранька – знаменита історична оповідь «Максим Оса».