Us and Them

Буду відвертою – деякі українські стрічки хочеться трішки похвалити лише за те, що вони вигідно виділяються на фоні решти продуктів вітчизняного кіновиробництва. Можливо, монтаж там все ще не на рівні західних картин, можливо – у сценарії є логічні прогалини. Але як не радіти тому, що наші режисери нарешті перестають штампувати сльозливі драми та несмішні комедії, а експерементують з форматом та наповненням? «Вулкан» Романа Бондарчука – геть інша картина. Вона викликає щире захоплення – не як невеличкий, але довгоочікуваний крок уперед, а як самостійний кінематографічний витвір. Якщо ви вже чули про цю стрічку щось хороше, не сумнівайтесь – це не аванс, а цілком виправдане визнання.

Лукас (Сергій Степанський у своєму акторському дебюті) – тридцятирічний перекладач, що працює на ОБСЄ. Під час відрядження до південної Україної, машина місії ламається посеред безлюдного степу. Лукас йде шукати допомогу, але коли чоловік повертається, нікого з колег немає. Найближче місце, яке можна умовно назвати цивілізацією – маленьке містечко, у якому панує суцільна анархія. П’яні та озброєні підлітки, поліцейські, які грабують арештантів, викрадення та побутове рабство – тут все це лише частина щоденного життя. На щастя, спокійний та задумливий Лукас потрапляє під крило Вови (Віктор Жданов), простуватого, але лагідного чоловіка. Той живе у старенькому будинку та мріє розбагатіти, відшукавши на своїй землі кістки німецьких солдатів та продавши залишки їх нащадкам.

Як тільки не називають «Вулкан» у західній пресі: «сюрреалістичним», «схожим на роботи Лінча», «кафкіанською комедією» чи навіть «вестерном, знятим під впливом абсурдизму Фелліні». І справді – стрічку до останнього хочеться вважати трохи гротескною карикатурою у дусі фільмів Кустуріци. Адже інакше доведеться усвідомити, що лисі беззубі хулігани у спортивних костюмах та з битами в руках – цілком реальні люди, а не гіперболізовані типажі з далекого минулого. Але Бондарчук залишається документалістом навіть у своєму повнометражному ігровому дебюті – і від розуміння цього сміятись стає все дедалі складніше, хоча у сценарії вистачає справді влучних розмов. Найважче усвідомлювати навіть не те, що персонажі «Вулкану» ходять поміж нас, а те, що вони нічим не відрізняються від глядачів – просто в нас різні умови життя. Символічно, що робота Бондарчука вийшла у прокат майже одночасно зі стрічкою «Ми» Джордана Піла – обидві історії показують, що монстрів створюють обставини, а не вроджені якості.