Share, , Google Plus, Pinterest,

Posted in:

Us and Them

Запаморочливий ігровий дебют Романа Бондарчука, який виявився правдивішим за деякі документальні фільми

Буду відвертою – деякі українські стрічки хочеться трішки похвалити лише за те, що вони вигідно виділяються на фоні решти продуктів вітчизняного кіновиробництва. Можливо, монтаж там все ще не на рівні західних картин, можливо – у сценарії є логічні прогалини. Але як не радіти тому, що наші режисери нарешті перестають штампувати сльозливі драми та несмішні комедії, а експерементують з форматом та наповненням? «Вулкан» Романа Бондарчука – геть інша картина. Вона викликає щире захоплення – не як невеличкий, але довгоочікуваний крок уперед, а як самостійний кінематографічний витвір. Якщо ви вже чули про цю стрічку щось хороше, не сумнівайтесь – це не аванс, а цілком виправдане визнання.

Лукас (Сергій Степанський у своєму акторському дебюті) – тридцятирічний перекладач, що працює на ОБСЄ. Під час відрядження до південної Україної, машина місії ламається посеред безлюдного степу. Лукас йде шукати допомогу, але коли чоловік повертається, нікого з колег немає. Найближче місце, яке можна умовно назвати цивілізацією – маленьке містечко, у якому панує суцільна анархія. П’яні та озброєні підлітки, поліцейські, які грабують арештантів, викрадення та побутове рабство – тут все це лише частина щоденного життя. На щастя, спокійний та задумливий Лукас потрапляє під крило Вови (Віктор Жданов), простуватого, але лагідного чоловіка. Той живе у старенькому будинку та мріє розбагатіти, відшукавши на своїй землі кістки німецьких солдатів та продавши залишки їх нащадкам.

Бондарчук залишається документалістом навіть у своєму повнометражному ігровому дебюті – і від розуміння цього сміятись стає все дедалі складніше, хоча у сценарії вистачає справді влучних розмов.

Як тільки не називають «Вулкан» у західній пресі: «сюрреалістичним», «схожим на роботи Лінча», «кафкіанською комедією» чи навіть «вестерном, знятим під впливом абсурдизму Фелліні». І справді – стрічку до останнього хочеться вважати трохи гротескною карикатурою у дусі фільмів Кустуріци. Адже інакше доведеться усвідомити, що лисі беззубі хулігани у спортивних костюмах та з битами в руках – цілком реальні люди, а не гіперболізовані типажі з далекого минулого. Але Бондарчук залишається документалістом навіть у своєму повнометражному ігровому дебюті – і від розуміння цього сміятись стає все дедалі складніше, хоча у сценарії вистачає справді влучних розмов. Найважче усвідомлювати навіть не те, що персонажі «Вулкану» ходять поміж нас, а те, що вони нічим не відрізняються від глядачів – просто в нас різні умови життя. Символічно, що робота Бондарчука вийшла у прокат майже одночасно зі стрічкою «Ми» Джордана Піла – обидві історії показують, що монстрів створюють обставини, а не вроджені якості.

Вулкан/ Оригинальное название

106 мин / ХРОНОМЕТРАЖ
4 квітня 2019 / ПРЕМЬЕРА

ремейк ЖАНР

РЕЖИССЕР:
Роман Бондарчук

СЦЕНАРИЙ:
Роман Бондарчук
Дарина Аверченко
Алла Тютюнник

В РОЛЯХ:
Віктор Жданов
Сергій Степанський
Христина Дейлик

Розбиті липкі кавуни (які моторошно нагадують закривавлені тіла), брудні пластмасові столики у напівзакинутих кафе, вологий чорнозем та пекуче серпневе сонце – кожна сцена наповнена запаморочливою тактильністю.

З візуальної точки зору, «Вулкан» – одна із найцікавіших українських стрічок останніх років. «Сирі», майже документальні кадри та грубий монтаж лише підкреслюють реалістичність подій у фільмі. Розбиті липкі кавуни (які моторошно нагадують закривавлені тіла), брудні пластмасові столики у напівзакинутих кафе, вологий чорнозем та пекуче серпневе сонце – кожна сцена наповнена запаморочливою тактильністю. Стає зрозуміло, чому протагоніст ніяк не може залишити це місце – попри усю небезпеку, ці дикі землі зачаровують своєю красою.

«Вулкан» – легкий та захоплюючий фільм, який може надовго викликати відчуття дискомфорту, суму та роздратування.

Майже усі ролі у стрічці виконують непрофесійні актори – навіть центрального протагоніста. Складно повірити, але це дебют Сергій Степанського, який раніше працював у кіно лише як звукорежисер. З одного боку, таке рішення робить картину ще більш реалістичною – українське кіно нерідко страждає від перегравання якраз через те, що деякі актори аж надто зациклені на класичних правилах театру. Степанський виглядає стриманим, розгубленим і неочікувано спокійним, але його цілковита нормальність чудово урівноважує хаос та неспокій навколо. З іншого боку, деякі другорядні персонажі часом виглядають трохи непереконливо, ніби актори просто проговорюють завчені на пам’ять репліки.

«Вулкан» – легкий та захоплюючий фільм, який може надовго викликати відчуття дискомфорту, суму та роздратування. Але саме так працює мистецтво – воно розбурхує наші емоції, ставить незручні запитання та змушує думати над складними темами. І тема, яку піднімає Роман Бондарчук, особливо актуальна для сучасного суспільства: «чи справді є різниця між “своїми” та “чужими”?».

Ratings in depth

  • #ВпередІВгору
10 10

Review overview

Summary

Ratings in depth

  • #ВпередІВгору
10 10