Ідея, що досі змінює світ

Наскільки іронічна сама концепція — віддавати «V означає вендетта» Голлівуду. Анархістський андерграундний комікс, в який Алан Мур закладає всю злість та фрустрацію щодо тетчерівського режиму початку 80-х, твір що культивує ідею хаосу та супротиву опиняється в руках однієї з найбільш режимних та монопольних галузей сучасності — голлівудську систему кіновиробництва у вигляді студії Warner Bros. Не дивно, що Алан Мур від початку був кардинально проти екранізації (тут потужними аргументами ще й виступили попередні адаптації його творів — «З пекла» та «Ліга видатних джентельменів»). Втім фільму Джеймса Мактіга є що запропонувати глядачеві, хоч і менше, аніж твору Мура та Девіда Ллойда.
У Великобританії після Другої світової війни встановлений диктаторський режим. Канцлер Адам Сатлер (Джон Гьорт), прикриваючись невпинною боротьбою за мир, порядок і безпеку простих британців, сконцентрував в своїх руках абсолютну владу, після чого встановив в країні жорстоку диктатуру. Іновірці, опозиціонери, представники ЛГБТ та інші небажані елементи були відправлені до в’язниці без всяких судів. У країні була оголошена комендантська година, а всі засоби масової інформації перейшли під жорсткий контроль уряду. Похмурий борець за справедливість, відомий як V (Г’юго Вівінг), борючись проти тоталітарного суспільства, вдається до прийомів терористів. Коли він рятує дівчину Іві (Наталі Портман) з лап таємної поліції, V розуміє, що отримав шанс виховати власного достойного союзника.

- Оригінальна назва
- V for Vendetta
- Тривалість
- 132 хв
- Прем’єра
- 16 Березня 2006
- Жанр
- Антиутопія
- Режисер
- Джеймс Мактіг
- Актори
- Наталі Портман, Г'юго Вівінг, Джон Гьорт

«V означає вендетта» Джеймса Мактіга виборює право на існування хоча б тому, що серед радикальних екстремістських ідей V є одна думка, з якою жоден не посміє сперечатися: у боротьбі з вузьколобістю системи одним з найвірніших союзників завжди було і буде мистецтво.
В контексті аналізу «V означає вендетта» як кіноадаптації варто згадати, що роком раніше, в 2005-му прокат підкорювала ще одна амбітна коміксна екранізація — «Місто гріхів» Роберта Родрігеса. Обидва фільми неначе знаходяться на різних візуальних полюсах. Переосмислення нуару від Френка Міллера перенесене на великий екран покадрово — це рухома чорно-біла графіка. Тоді як «V означає вендетта» за сценарієм Вачовскі постає як політичний трилер у гарячих тонах (чого варті самі сцени вибухів і червоний колір як рефрен для усього фільму). Щодо нашого часу, то аналізувати такий маніфест вільного духу навіть трохи лячно — дія розгортається в 2030-х, а одна з напастей, якою влада лякає громадян, відвертаючи увагу від власних злочинів — пташиний грип…
Так, цей тоталітарний світ, здавалося б, неодноразово змальовувався в фантастичних фільмах. Але якщо автори «Бразилії» або «Особливої думки», зображуючи прийдешні антиутопії, давали волю своїй фантазії, то режисер Мактіг підкреслено і демонстративно не вигадує ніякого фантастичного дизайну, йдучи по стопам ілюстратора Ллойда. Костюми, які носять герої, дурні телешоу, які вони дивляться, машини, на яких їздять, зброя, якою користуються, — все це не несе в собі жодного натяку на футуризм. «Майбутнє» у «V означає вендетта» як дві краплі води схоже на наше сьогодення.
Ось і виходить що єдине фантастичне у цій історії — головний герой V, одинак-месник у масці Гая Фокса, одягнений за останньою модою початку сімнадцятого століття, з перебільшено галантними манерами і звичкою говорити як аристократ часів королеви Єлизавети. V здається прибульцем з іншого світу, мешканці якого були здатні постояти за власну гідність, не прощали зраду, вміли цінувати мистецтво, а питання честі вирішували у поєдинку.
У такому контексті дії V, здавалося б, виглядають не стільки провокаційним тероризмом скільки фанатичним служінням ідеї свободи. Протагоніст вважає себе борцем за справедливість, готовим повернути людям їх волю, але водночас всупереч своїм ідеалам поступово займає місце маніпулятора і вже сам розпоряджається свободою натовпу, детективів, дівчини, що його покохала. Кожен з них виявляється частиною його масштабного плану революції. Тому що єдиний спосіб урівняти суспільство з владою у розмінні V — вендетта, око за око. Така неоднозначність протагоніста підносить твір Мура (а за ними і саму екранізацію) на щабель вище над рештою класичних антиутопій.

Наскільки ж іронічно у цьому ключі виглядає кастинг: Джон Гьорт переймає на себе образ дріб’язкового та вибагливого тирана Сатлера, тоді як двадцять року тому грав Вінстона Сміта — нещасну жертву системи в екранізації оруелівського «1984». В той самий час під маскою V ховається австралієць Г’юго Вівінг, ще один колишній Сміт, але по іншу сторону барикад — зловісний агент з «Матриці».
Аналізувати «V означає вендетта» на рівні з графічним романом не вийде — у картини надто мало хронометражу аби заглибитись в усі шари соціальної критики, закладеної Муром, від феномену колективної пам’яті, до пророчої ісламофобії та гоніння ЛГБТ-спільноти. Іві у коміксі була повією (чим у фільмі знехтували, зробивши Портман працівницею телестудії), тому що ідея не підвладна класовому розмежуванню, «заразитися» нею може як естет у масці, що балує себе сніданками з дефіцитним нині вершковим маслом, так і соціально незахищена дівчина, якій нема що втрачати. З точку зору кінематографічної оригінальності тут також, на жаль, мало знахідок — паралелі з пінк-флойдівською «Стіною» або тіє ж «Бразилією» невід’ємно йдуть у парі.
Але чому в такому випадку маска Гая Фокса стала символом народного протесту, знайшла друге життя у групі Anonymous, повсяк час з’являється у новинах про революції? 15 років потому можна абсолютно точно говорити про те, що фільм став культовим, а містер V навряд чи коли-небудь остаточно піде в підпілля.
«V означає вендетта» Джеймса Мактіга виборює право на існування хоча б тому, що серед радикальних екстремістських ідей V є одна думка, з якою жоден не посміє сперечатися: у боротьбі з вузьколобістю системи одним з найвірніших союзників завжди було і буде мистецтво. Не дарма протагоніст слухає Чайковського під час вибухів і підпільно колекціонує книги та картини. І хіба кінематограф не є найвиразнішим з таких митсецтв?
— першоджерело
— актуальний меседж
— видовищність