Вартові сюжетно-орієнтованих відеоігор
Поки в кіно на супергероїв чекає черговий перезапуск всесвіту, їхні ігрові прототипи тільки-но починають опановувати новий медіум. Ігрові видавці продовжують шукати способи розповісти історії відомих персонажів, звертаючись до різних жанрів — іноді ненароком саботуючи власні проєкти жахливими рішеннями.
Так сталося з грою про Вартових галактики, яку поховали ледь не одразу після анонсу. Річ у тім, що видавець Guardians of the Galaxy, японська компанія Square Enix, рік тому випустила провальну Marvel’s Avengers. Обравши для «Месників» сервісну модель і абсолютно невідповідну для реалізації задуму студію Crystal Dynamics, видавець зіпсував потенційно хорошу сюжетну гру. Тому коли на початку року анонсували «Вартових галактики», хоч уже й від іншої студії, Eidos Montreal, в проєкт ніхто не вірив.
Гра поза часом
«Месники» зіграли з «Вартовими галактики» дуже злий жарт, оскільки другі виявилися повною протилежністю першим. В існування Guardians of the Galaxy дещо важко повірити, щойно гра розпочинається. Не лише в контексті невдалих «Месників» та такої ж рекламної кампанії. Ні, загалом у «Вартових» важко повірити як у гру, що вийшла 2021-го року. Вона дозволяє собі бути суто сюжетною пригодою, яка інвестує увесь свій ресурс у засоби сторітелінгу.
Гра розпочинається в кімнаті малого Пітера Квілла на його день народження. Хлопець слухає в навушниках вигаданий гурт «Зоряний лорд», гортає журнал з рецензією на їхній новий альбом та читає тексти пісень на обкладинці касети. Його кімната повниться відсилками до 80-х: альбоми Iron Maiden, постер фільму «Трон», а на підлозі валяється мініфігурка Чубаки із «Зоряних війн». Усі ці елементи інтерактивні: Пітер розглядає їх та коментує, від чого складається враження, наче перед вами чергова Life is Strange.
По правді, таке враження далеко не хибне. Переважну кількість часу вам дійсно здаватиметься, ніби ви граєте в інтерактивне кіно. Увага до деталей, як-от у кімнаті Пітера, не постійна, однак надзвичайно помітна там, де це задумали розробники. Та й велика кількість катсцен, які може й не переважають над геймплеєм, однак становлять добру половину гри, ще раз нажене це відчуття.
Щойно Пітер виринає з флешбеку та разом із командою рушає в першу (для гравця) пригоду, обличчя гри вимальовується чіткіше. Від Guardians of the Galaxy все чекаєш якогось підступу, але його нема: це дійсно сюжетна гра з рівнями-коридорами та міцною залученістю гравця в історію, що не властива більшості сучасних відеоігор.
Але трактувати такий підхід як щось безумовно хороше я таки не наважуся — це радше повернення до основ, яке розробники вдало змішали із сучасними технологіями та способами розповідати історії. Замість вкладатися в геймплей та величезні локації, вони суцільно занурилися в написання діалогів; а щоби катсцени вражали ще сильніше — впровадили блискучу лицьову анімацію та деталізацію персонажів, мабуть, одну з найкращих у відеоіграх.
Команда понад усе
Не варто перейматися, якщо це ваше перше знайомство з командою цих галактичних пройдисвітів. Упродовж близько двадцяти годин проходження їй вистачає часу вдосталь познайомити з кожним членом команди у безліч різних способів: завдяки центральному сюжету, діалогам під час дослідження локацій чи пошуку колекційних предметів.
Сюжетно ігрові «Вартові» нічим не поступаються кіношним чи коміксовим — хіба що ми не бачимо оріджину цієї команди, а лиш слухаємо про її минулі діяння. Це така ж драйвова, кумедна та подекуди драматична історія про те, як міцна дружба між людьми (та іншими істотами), які нібито ненавидять одне одного, здатна перемогти всяке зло. Guardians of the Galaxy швидко розганяється від «нумо надуримо правительку однієї планети й вкрадемо в неї гроші» до «нам треба врятувати галактику від церкви, яка захопила владу й промиває мозок усім своїм брехливим просвітленням».
Гра перебуває в повсякчасному продукуванні сюжету, вона насичена подіями навіть у моменти затишшя та будує зв’язки між персонажами, поки ви тиняєтеся закутками чергової планети чи космічної станції. Вона неначе у постійному русі, веде вперед і не відпускає вашої руки ні на секунду. І це, певно, найдивніше й водночас найприємніше відчуття, яке ми забули у вирі безкінечних відкритих світів.
Система діалогів робить гру направду унікальною: важко сказати, чи існує за всю гру хоч один момент, коли персонажі замовкають на більш ніж на пів хвилини. Діалоги тут — це компенсація всього, на що забракло ресурсів. Бекграунди планет, безумовно, гарні, але це все ще пусті коридорні рівні — проте коли ваша команда без упину теревенить і залучає ще й вас до розмови, досліджувати такі локації вже й не так нудно.
Діалогів не просто багато, здебільшого вони ще й інтерактивні: Пітер може втрутитися в хід розмови, зайняти позицію, і це нерідко здатне змінити ставлення членів команди до вас. Вгорі з’явиться напис на кшталт «Ракета запам’ятає це», а ви почнете гадати, коли ж рішення жбурнути єнота через провалля вилізе вам боком.
Guardians of the Galaxy від початку була темною конячкою, яка ж нині — очевидний претендент на гру року.
Не ділом, а словом
Грі бракує геймплейного розмаїття, особливо в питанні боїв. Як я вже згадував, сюжет старанно намагається компенсувати всі недоліки геймплею, однак повністю їх приховати неможливо. Кожен бій — це чергова арена з купами доволі слабких ворогів, розбиратися з якими доводиться щоразу за однаковою схемою. Керувати можна лише Зоряним лордом, однак гравець здатен роздавати вказівки Ґаморі, Драксу, Ґруту та Ракеті, щоби ті використовували свої унікальні вміння. Без них здолати всіх ворогів у вас не вийде — командна робота тут напрочуд важлива, навіть поза боями.
Відчувається, що бойова система майже повністю прийшла з Marvel’s Avengers, але «Вартові» мають щойнайменше одну характерну механіку. Посеред бою ви можете скликати команду в купу, надихнути їх своєю промовою і ще й увімкнути музику. Так ви бафнете союзників і трошки пожвавите сутичку завдяки саундтреку. Щоправда, необхідності в цій механіці майже ніякої: на середньому рівні складності не було жодного разу, коли б вона знадобилася, тому її функція переважно косметична.
І все ж геймплейна складова зі своєю задачею справляється: разважає вас між катсценами і змушує понатискати трохи більше кнопок на геймпаді. Але пам’ятайте, якщо вам жахливо не подобаються сутички, спробуйте сприймати «Вартових» її як інтерактивне кіно — тоді ви безумовно отримаєте найкращу гру в цьому жанрі.
***
Ігровим видавцям все ще доводиться способом спроб і помилок знаходити шляхи реалізації популярних ліцензій в ігровому медіумі. Виявляється, бренду «Месників» недостатньо для хорошої гри, а авдиторія все ще значно тепліше прийматиме суто сюжетні ігри, аніж роздуті мультиплеєрні сервіси. Guardians of the Galaxy від початку була темною конячкою, яка ж нині — очевидний претендент на гру року.
Консервативний підхід до створення відеоігор все ще працює, якщо застосувати до нього розумний менеджмент ресурсів та визначити пріоритети проєкту. Команді з Eidos Montreal вдалося створити захопливу пригоду, якій не потрібні відкритий світ, побічні квести чи магазин зі скінами, аби привернути вашу увагу. «Вартові галактики» завойовують вашу прихильність «живими» персонажами, кінематографічною картинкою і тоннами діалогів. Це точно не та гра, яку очікуєш побачити у 2021-му, але, безперечно, саме та гра, якої нам дуже бракувало.
— найкраща сюжетна гра Marvel
— безліч ситуативних діалогів
— блискуча анімація персонажів та постановка катсцен
— геймплей значно поступається сюжетній складовій
