Коли сюжет зайвий

«Ґодзілла проти Конґа» — фільм, назва якого говорить сама за себе. Вона обіцяє, що велетенська ящірка з радіоактивним диханням битиметься з велетенською мавпою. І свою обіцянку виконує. Ґодзілла та Конґ сходяться в двобої не один, не два, а цілих три рази! Хто переможе, я вам не скажу, але сумніваюся, що результат битви бодай когось цікавить. Це той випадок, коли процес важливіший за результат.

Розуміє це і Адам Вінґард, режисер стрічки. Тому помітно, що сценам за участю двох титульних героїв приділяється набагато більше уваги, ніж сценам, де в центрі кадру чомусь знаходяться люди. І контраст між ними дуже помітний. Бійки Ґодзілли та Конґа яскраві, масштабні, зі зрозумілою хореографією та, що важливо, добре підсвічені. На відміну від «Трансформерів», де екшн-сцени більше нагадують серію вибухів на звалищі автозапчастин, тут ми добре бачимо обох суперників і в кожен момент розуміємо, що відбувається і хто бере гору. Що ж до сцен з людьми… Вони є, і це дуже погано.

Сказати, що сюжет фільму нісенітний — це нічого не сказати. Абсурдний, банальний, вторинний — можна підібрати епітети (часто нецензурні) на кожну літеру алфавіту. З іншого боку, чого можна очікувати від фільму з назвою «Ґодзілла проти Конґа»? Тому претензії доцільніше пред’являти не до якості сюжету, а до його кількості. Щоб поєднати в одному фільмі обох монстрів, п’ять сценаристів (і це не рахуючи Адама Вінґарда, який, за чутками, теж активно брав участь у переписуванні історії, але не став претендувати на титул сценариста) використовують аж два сюжети, майже ніяк не пов’язані між собою.