Алек Гіннесс і розгублені терористи: культові британські комедії, які ви могли не бачити
Британські комедії складно охарактеризувати кількома словами. Хтось асоціює їх з романтичними стрічками Річарда Кертіса, а комусь на думку відразу спадають повнометражні фільми «Монті Пайтонів», бойовики Едгара Райта чи навіть картини з Ровеном Аткінсоном. Ми вирішили пригадати декілька культових, але трохи менш відомих (принаймні – в Україні) британських комедій, які точно піднімуть вам настрій.
«Чотири леви» (2010)
Режисер: Кріс Морріс
Постановник та комік Кріс Морріс – одна з найбільш контраверсійних фігур британського телебачення. На початку 1990-х він створив сатиричну передачу On The Hour разом зі своїм колегою з радіо, Армандо Іануччі ( режисер «Смерті Сталіна»). Потім – вигадав шоу Brass Eye, яке шокувало глядачів своєю готовністю висміювати будь-яку тему та запустило кар’єру молодого сценариста Чарлі Брукера («Чорне дзеркало»). Передача прославилась тим, що її шоуранери переконували реальних політиків та зірок виступати на підтримку абсурдних вигаданих благодійних організацій чи емоційно засуджувати неіснуючі соціальні проблеми. Далі Морріс зіграв неврівноваженого Денхольма Ренхолма в «Айтішниках», а у 2010 році нарешті видав свій режисерський дебют – комедію про мусульман-терористів.
Не дивлячись на свою шалено складну тему, «Чотири леви» – фільм, який знаходить людяність та абсурд у найстрашніших питаннях. Морріс водночас і безжально висміює релігійний фанатизм, і намагається зрозуміти, що рухає людьми, які потрапляють у його пастку. У результаті виходить справді смішна, провокативна і вдумлива історія.
«Банда з Лавендер Гілл» (1951)
Режисер: Чарльз Крайтон
Можливо, більшість із нас найкраще пам’ятає Алека Гіннесса завдяки ролі Обі-вана з «Зоряних воєн», але цей легендарний британський актор свого часу грав і в культових комедіях, і в масштабних історичних епосах. У «Банді з Лавендер Гілл» Гіннесс виконує роль скромного та тихого клерка, який одного дня вирішує викрасти золоті злитки, які мають транспортувати до державного банку. Задля цього йому знадобиться допомога сусіда, який заробляє на життя виготовленням крихітних сувенірів – статуеток Ейфелевої вежі.
«Банда з Лавендер Гілл» свого часу була визнана найкращим британським фільмом року, отримала «Оскар» за сценарій, а Гіннесс був номінований Кіноакадемією як найкращий актор. До речі, тут можна побачити Одрі Гепберн у одній із її перших ролей – майбутня зірка ненадовго з’являється на екрані у якості працівниці поліції.
«Чоловічий стриптиз» (1997)
Режисер: Пітер Каттанео
На відміну від багатьох культових британських комедій, які так і не досягли популярності закордоном, «Чоловічий стриптиз» став комерційним хітом закордоном, і навіть був адаптований у форматі бродвейського мюзиклу. У центрі сюжету – шість простих робітників з Шеффілду, які втрачають роботу та вирішують хоч якось заробити на життя. Наприклад – стати стриптизерами.
Попри гумористичність центральної історії та абсурдність ситуацій, у які потрапляють головні герої, «Чоловічий стриптиз» піднімає цілком серйозні запитання. Безробітність, депресія, права на батьківство, проблеми робітничого класу – герої постійно стикаються з цілком реальними проблемами та труднощами. Навіть не дивно, що стрічку номінували на чотири «Оскари»: за найкращий фільм, оригінальний сценарій, режисерську роботу та музичний супровід.
«Смерть на похоронах» (2007)
Режисер: Френк Оз
Британський гумор часто асоціюється з готовністю жартувати над будь-якими темами – навіть над найбільш похмурими та табуйованими. «Монті Пайтони» блискуче сміялись над страхом смерті у «Житті Браяна», Армандо Іаннучі нещодавно показав внутрішні суперечності тоталітарних режимів у сатирі «Смерть Сталіна». Френк Оз пішов навіть трохи далі – зняв абсурдну комедію про те, як все йде коту під хвіст на похоронах голови сім’ї. Невдалі експерименти з наркотиками, бійки, родинні таємниці та неочікувані подробиці сексуального життя членів родини – з кожною новою сценою ця сумна подія все більше перетворюється на карнавал невдалих збігів та конфліктів.
Можливо, така історія розвеселить не всіх – постановник часом дуже легковажно перетинає межу між провокативністю та бажанням шокувати глядача будь-якою ціною. Але якщо ви прихильно ставитесь до чорного гумору, і любите британських акторів (тут можна побачити і молодого Руперта Грейвса, і Пітера Вогана, і Пітера Дінклейджа) – обов’язково зверніть увагу на цю стрічку.
«Вітнейл і я» (1987)
Режисер: Брюс Робінсон
Вітнейл (Річард Е. Грант) і Марвуд (Пол МакГанн) – ексцентричні лондонські актори-невдахи, які постійно пропивають свої останні гроші та живуть у недоглянутій промерзлій квартирі. Щоб хоч якось відволіктись від безпросвітності свого життя, герої вирушають на відпочинок – у заміський будинок Монті, багатого дядька Вітнейла. Звісно, відпочинок йде не зовсім за планом – розкішний маєток виявляється старезним сільським будиночком з дахом, що протікає. Запаси їжі (а головне – напоїв!) швидко закінчуються, а місцеві мешканці вороже настроєні щодо лондонців.
«Вітнейл і я» вважається однією з найбільш культових комедій в історії британського кіно – серед її фанатів Девід Фінчер, Шейн Блек та покійний телеведучий, письменник і повар Ентоні Бурдейн. При цьому, різні глядачі сприймають її геть по-різному. Комусь вона здається неймовірною смішною, комусь – скоріше тонкою, трохи трагічною історією про дорослішання та завершення безтурботних 1960-х.
«Щирі серця та корони» (1949)
Режисер: Роберт Хеймер
Якщо ви раптом думали, що чорний гумор з’явився завдяки «Монті Пайтонам», то зверніть увагу на найвідомішу стрічку Роберта Хеймера. «Щирі серця» розповідають про хитрого та холоднокровного афериста (Денніс Прайс), який цілком міг би бути герцогом – якби в черзі за титулом не стояло якихось дев’ять родичів (кожного і кожну з них грає Алек Гіннесс). Головний герой раз за разом вбиває усіх конкурентів – але його проблеми не закінчуються навіть тоді, коли він нарешті стає герцогом та отримує у своє розпорядження розкішний родинний маєток.
Комедія Роберта Хеймера чудово піднімає соціальні питання та висміює стратифікацію британського суспільства, але у першу чергу її варто подивитися саме заради дев’яти дуже різних ролей Алека Гіннесса.
«Рибка на ім’я Ванда» (1988)
Режисер: Чарльз Крайтон
Британсько-американська стрічка про групу дуже невезучих грабіжників стала останньою роботою легендарного постановника Чарльза Крайтона («Банда з Лавендер Гілл») – і однією з його найкращих. У головних ролях тут Джеймі Лі Кертіс, Майкл Пейлін та Джон Кліз – навіть попри те, що ми не хотіли включати у список фільми «Пайтонів», без їх участі тут не обійшлось. У ролях другого плану теж вистачає відомих британців – тут з’являються Патриція Хейз, зовсім молодий Стівен Фрай та Джеффрі Палмер.
Стрічка стала однією із найвідоміших британських комедій 1980-х, отримала три номінації на «Оскар» та прославилась ще й тим, що посеред одного з ранніх показів вмер один з глядачів – чоловік сміявся настільки сильно, що в нього стався серцевий напад. Тож радимо дивитися її обережно!
