Коротко про ігри: далека галактика Star Wars Jedi: Fallen Order
Ігровий всесвіт «Зоряних війн» розгубив свою велич десь наприкінці нульових. Компанія Electronic Arts, отримавши ексклюзивні права на випуск ігор за франшизою, почала робити мультиплеєрні проєкти, ігноруючи заклики фанатів повернутися до сюжетно-орієнтованих ігор. Та під тиском гравців та невтішних результатів корпорація таки зламалася, доручивши студії Respawn Entertainment створити цілковито сюжетну пригоду, без мікроплатежів та мережевого режиму, та ще й із джедаєм у головній ролі.
Історія Fallen Order розгортається навколо Кела Кестіса (якого зіграв Кемерон Монаген) — джедая, що пережив Наказ 66 і змушений ховатися на планеті Бракка, працюючи на сміттєзвалищі. За хронологією всесвіту події гри йдуть після третього епізоду фільму: Орден джедаїв знищено, а в галактиці панує Імперія. Зрештою Келу доводиться облишити своє укриття й разом із екіпажем корабля «Богомол» рушити на пошуки голокрона, що містить інформацію, яка допоможе відродити Орден джедаїв.
Обачність, з якою розробники підходили до створення гри, помітна чи не одразу. Вони неначе хотіли змішати всі популярні жанри, але для повноцінної реалізації цих амбітних задумів просто не вистачило ресурсів. Тому Fallen Order — це гра контрастів, яка не лише сумнівається, чим їй бути, а ще й дуже нерівномірно розподіляє свій бюджет.
Без жодних сумнівів можна хіба що заявити, що це — чистокровні «Зоряні війни». Студія, яка раніше не зробила жодної гри в цьому фантастичному всесвіті, чудово впоралася з атмосферою далекої-далекої галактики. Вона тут втілюється насамперед картинкою та звуком: планети з чудернацькою флорою і фауною, епічні древні споруди, розвалені кораблі та такі знайомі мелодії. Але коли починаєш розглядати геймплейні аспекти, з’являється багато суперечностей. З одного боку маємо ефектні бої зі світловим мечем та Силою, а з іншого — недолугі елементи «соулз»-ігор, які нормально не працюють та ще й ламають ефект занурення.
Найбільша проблема Fallen Order у тому, що гра тягнеться відразу до кількох взірців і не дотягує до жодного. У свої найкращі моменти вона неначе Uncharted — з вибуховими екшн-сценами та надзвичайними краєвидами… але з монотонними повзаннями по стінах та бідним левел-дизайном. Або ж неначе Dark Souls — із сильними ворогами і різноманітними босами… але з бойовою системою, яка рідко здатна зафіксувати відбивання удару, ще й усі боси долаються за однією схемою.
Та хай як сильно дратують ці чи інші недоліки, це однаково перші за багато років ігрові «Зоряні війни», від яких неможливо відірватися. Сюжет та персонажі затягують у цю пригоду настільки, що часу жалітися на відвідування проклятого Датоміру уже втретє просто немає. Нерівномірність якості гри створила дуже цікавий ефект: вона вміє дивувати, коли цього не очікуєш. Так, наприклад, за кілька годин бродіння одноманітними планетами-пустелями та планетами-джунглями вам трапиться гігантський розвалений Зоряний руйнівник. Ба більше, це не просто декорація, а ціла ігрова локація, куди вас згодом ласкаво запросять. Або ж раптова зустріч із знайомим персонажем із фільмів, від якої буквально запирає подих (ну ви зрозуміли).
Якщо вам до вподоби жанр метроїдванії, то у Fallen Order ще більше шансів вас потішити. Закінчивши сюжетну лінію, можна рушити на зачистку всіх планет у пошуках секретних локацій і луту. Але, як уже повелося, всюди є свої недоліки: гра вкрай слабо винагороджує за ваші старання, а тому мотивації вчергове тинятися планетами майже немає. Новий колір для пончо головного героя чи складові світлового меча, які навіть складно роздивитися, — вочевидь, не та кастомізація, на пошуки якої хочеться податися.
Fallen Order вийшла пробою пера, де на кожну перевагу знайдеться свій недолік. Це чудовий приклад справді хорошої гри, зробленої відданими фанатами з усією любов’ю до всесвіту, а не корпоративною машиною, постійно спраглою до грошей. Її успіх лиш учергове засвідчив вагу класичних пригодницьких ігор в індустрії, тож видавцю тепер треба припинити ігнорувати цей факт і дати розробникам трохи більше бюджету на сиквел. Якщо ви досі оминали цю гру стороною, то маю для вас останній аргумент: не відмовляйте собі в задоволенні порубати купи штурмовиків під таке солодке гудіння світлового меча.
