Анатомія жанру: з чого складаються фільми-антиутопії
Соціальна критика вже давно є домінуючою у світі кінематографу — XXI століття виявилося особливо багатим на стрічки, що намагаються викривати проблематику сучасного світу. І хоч зараз відголоски такого підходу можна побачити фактично у будь-якій картині, першочергово функцію соціальної критики на себе брали антиутопії — один із найстаріших та найскладніших жанрів кіно. Разом з книжковим фестивалем Book Space, який пройде онлайн 4-5 липня, розповідаємо про те, що характерне для антиутопічних стрічок і як вони вплинули на культуру.
Трохи історії
Перші антиутопічні нотки можна помітити ще у давньогрецькій літературі, адже виникли вони одночасно з філософськими ідеями про ідеальний світ — утопію. А де мрії про краще життя, там і песимісти зі своїм негативним баченням світу. Одним з перших антиутопістів можна назвати Аристофана, чиї комедії часто були сатирою на ідеальну державу Платона. В подальшому ситуація не змінилася — ніхто не деталізував песимістичний погляд на розвиток світу, натомість критика людського суспільства була характерна навіть для утопічних творів.
При бажанні, ідеї антиутопії можна знайти навіть у Джонатана Свіфта. Незважаючи на те, що «Мандри Гулівера» (1726) були в першу чергу сатирою на життя британців, автор продемонстрував те, як людські негативні риси можуть вплинути на суспільство. Історіям Свіфта бракує кількох важливих ознак, щоб вважатися повноцінною антиутопією — події не відбувалися в майбутньому, а гіпертрофовані образи заважали реалізму взяти гору над сатирою. Найбільш імовірним кандидатом на звання антиутопії в сучасному значенні цього слова можна вважати твір француза Еміля Сувестра «Світ, яким він стане». Написаний як критика ліберальної політекономії та в першу чергу ідей Адама Сміта, він описує майбутнє, де усі нації спеціалізуються на окремих виробництвах, освіта концентрується лише на мистецтві збагачення, а єдиним інтересом для людей є їхня робота. Що цікаво, вже у 1846 році Сувестр висунув ідею механічних слуг, які допомагатимуть по господарству. Але при цьому всьому розповідь письменника була комічною (він навіть описував країну, що виготовляє виключно булавки). Для остаточного формулювання антиутопії потрібен був автор із песимістичним поглядом на світ — таким автором виявився Герберт Веллс.
Уже перший роман британця додав необхідну краплю безвиході у майбутнє людей (і водночас вперше ввів поняття подорожі у часі). Мова про «Машину Часу» (1895), у якій автор описав суспільство майбутнього, де живуть морлоки та елої. Попри те, що історії бракувало реалізму (точніше бракує з точки зору сучасності), Веллс першим продемонстрував негативний вплив ідеології на розвиток суспільства. Далі було більше — роман «Коли Сплячий прокинеться» (1899) став першим повноцінним зразком антиутопії, закріпивши її основні ознаки: соціальна критика, песимістичний погляд на розвиток світу, події, що відбуваються в майбутньому і наближений до реального суспільний устрій.
Але де ж тут кіно, запитаєте ви? Незважаючи на те, що першим науково-фантастичним фільмом вважається «Подорож на Місяць» (1902) Жоржа Мельєза, технології зйомки тривалий час не дозволяли повноцінно продемонструвати на екрані антиутопічні ідеї. Тоді як у літературі жанр переживав справжній бум, у кіно його ігнорували до початку 20-х, допоки за діло не взявся Фріц Ланг. Легендарний режисер зняв «Метрополіс» — першу спробу відтворити на екрані зовсім інший світ, з його власними проблемами. Стрічка стала культовою, вважається вінцем німецького експресіонізму та сюжетно багато чого запозичила у «Машини часу» Герберта Веллса. Що символічно, наступним антиутопічним фільмом став «Прийдешнє», сценарій до якого написав якраз батько усієї наукової фантастики.
Справжній бум на антиутопії почався у кінці 60-х, коли студії змогли собі дозволити спецефекти відповідного рівня. У 1966 році був екранізований роман Рея Бредбері «Фаренгейт 451», далі розпочалася франшиза «Планети мавп», і в подальшому потяг антиутопічного (чи дистопічного) кіно було вже не зупинити. Щоправда, плутанина у термінології доволі швидко дозволила науковій фантастиці повністю поглинути жанр, після чого антиутопією почали називати ледь не всі фільми, дія яких відбувається у майбутньому, як-от «Я, робот» чи оригінальний «Світ Дикого заходу».
Тож давайте розбиратися, які фільми можна назвати справжньою антиутопією.
Основні ознаки антиутопії
Соціальна критика як основа
Як ми вже писали, антиутопія як жанр виникла завдяки критиці утопічних ідей та загальному критичному ставленню до людського суспільства.
Водночас наявність соціальної критики у сценарії не перетворює будь-який фільм на антиутопію, навіть якщо за сюжетом дія сягає майбутнього. Це стосується, наприклад, стрічки «Вторгнення викрадачів тіл», яка описує фантастичні події у США 50-х років, фоном для яких є звичайне життя американських громадян того часу. Попри яскравий антимаккартистський настрій, картину не можна назвати дистопією.
Ще одна важлива деталь — в антиутопічних творах політичний та соціальний устрій майбутнього використовується як один із головних інструментів донесення центральної думки. Картини, де події відбуваються у «не найкращому» майбутньому, але ніяк не акцентуються на проблемах розвитку суспільства, складно назвати дистопією. Яскравим прикладом є «Руйнівник» із Сільвестром Сталлоне, де його персонаж переміщується в майбутнє, але сюжет концентрується на протистоянні головного героя зі своїм запеклим суперником. «Суддя Дредд», до речі, теж не є антиутопією. Попри те, що фільм (та комікс) приділяють увагу соціальним змінам у майбутньому, це зроблено у першу чергу заради створення сюжетної канви персонажа, а не задля критики.
Також до антиутопій не можна віднести картини на зразок «Інтерстеллара» Крістофера Нолана. Так, дія відбувається у майбутньому, де земляни зіштовхнулися із загрозою вимирання через екологічні проблеми, але цей факт використовується лише у якості поштовху для запуску основного сюжету. Який, звичайно, не про чорні діри, а про любов.
Події відбуваються у майбутньому
Дія будь-якої поважної антиутопії відбувається в майбутньому, адже передбачає можливі шляхи розвитку людства. Як результат, події альтернативних світів, як би вони не були схожі на земний, не є частиною жанру.
Якщо у фільмі події відбуваються у майбутньому, це не гарантує їх дистопічний характер. По-перше, це має бути суттєве погіршення основоположних прав і свобод людини. Зазвичай подібний сценарний хід зумовлюється природою критики, яку автор вкладає у твір — у антиутопічному майбутньому можуть бути політичні, економічні, соціальні, екологічні, етичні, технологічні чи всі проблеми на купу. Тому фільми на зразок «Зіркового шляху» аж ніяк не можна зарахувати до антиутопій. По-друге, соціальний устрій повинен бути збережений. Ця деталь одразу прибирає зі списку всі фільми-катастрофи, які ґрунтуються на потенційному дуже винахідливому вимиранні людей. Мова про усі «Геошторми», «Післязавтра» і «Дні, коли Земля зупинилася».
По-третє, фільми у яких події лише частково відбуваються у майбутньому, теж не є дистопіями. Тому як би не хотілося зарахувати франшизу «Термінатора» до списку, їй тут не місце.
Реалістичний суспільний устрій
Інопланетяни, Ктулху, містичні та інші фантастичні загрози людському існуванню — це, звичайно, дуже добре. Щоправда, для антиутопії подібні сценарії розвитку суспільства не надто підходять.
На початку XX століття завдяки Герберту Веллсу фантасти не допускали приземленого розвитку майбутнього — воно мало бути максимально не схожим на сучасність, з неймовірними технологіями і страшною нерівністю (що навіяно соціалістичними ідеями того часу). Джордж Орвелл у своєму «1984» суттєво спростив підхід кіношникам — руїнини світу цілком підходили для дистопічного майбутнього. Особливо вдало цим скористався Стенлі Кубрик, екранізуючи «Механічний апельсин» Ентоні Берджеса, де Британія майбутнього впізнавалася виключно за дивним одягом та футуристичним дизайном інтер’єрів.
Такого підходу цілком вистачало, адже основною задачею антиутопій завжди було підштовхути людей до усвідомлення базових проблем сучасного світу. Надто фантастичні сценарії, що повністю відривали історію від реальності, не створювали дискомфортне відчуття занепокоєння від того, що через кілька десятиліть людство може закінчити як герої на екрані.
Що подивитися з антиутопій
Метрополіс (1927)
Режисер: Фріц Ланг
Майбутнє, Новий Вавилон. Суспільство поділене на аристократів, що живуть у верхньому місті, та робітників, замкнутих у підземеллях, де вони керують машинами, що підтримують життя мегаполіса. Син одного із засновників Нового Вавилону закохується у бідну дівчину з низів і починає досліджувати побут незнайомого йому світу. Це призводить до низки подій, які закінчуються повстанням і падінням старого порядку на користь нового.
Картина Ланга — перший блокбастер, створений у час, коли спецефекти здавалися не більше, ніж розвагою для диваків. Фріц примудрився створити на екрані абсолютно новий, дуже реалістичний (особливо для 1927 року) світ, який розширив межі кінематографу, надихнувши усю сучасну поп-культуру.
Механічний апельсин (1971)
Режисер: Стенлі Кубрик
Британія майбутнього, де відбуваються події, — не надто привабливе місце. На вулицях процвітає бандитизм, насилля є найкращою відповіддю на будь-яке питання, а у барах подають молоко. Молодий мерзотник Алекс ДеЛардж (Малкольм МакДавелл) після невдалого пограбування потрапляє у тюрму, де на ньому випробовують новий виправний підхід — хлопця позбавляють будь-якої можливості відповідати на насилля.
Роман Ентоні Берджеса і без Стенлі Кубрика був перевантажений сенсами, а режисер ще й перекрутив частину ідей на власний лад. Вийшла дискомфортна і тривожна історія про свободу волі та її кордони, яка досліджує не лише соціальні складності сучасного суспільства, а й етичні та психологічні проблеми людства.
V означає Vендетта (2006)
Режисер: Джеймс МакТіг
Британія, початок XXI століття. Після ядерної війни Альбіон став однією з небагатьох країн, які зуміли зберегти державність та соціальну стабільність. Щоправда, це було досягнуто завдяки приходу до влади нео-фашистів на чолі з містером Сатлером — диктатором, який перетворив Англію на поліцейську державу. На стежку війни з режимом виходить загадковий герой V, яким керує не лише відчуття справедливості, а й бажання помсти.
Алан Мур після цього фільму остаточно відхрестився від усіх своїх екранізацій, відмовившись мати до них хоч якесь відношення. Знаю, це точно не комплімент стрічці, але автор був незадоволений у першу чергу спрощенням власних ідей. Так, екранізація не настільки глибоко занурюється у деталі дистопічного майбутнього, як комікс, та це не заважає їй бути хорошим фільмом.
ВОЛЛ-І (2008)
Режисер: Ендрю Стентон
Робот ВОЛЛ-І живе на Землі та очищує її від сміття, яке залишилося після людей. Щоправда, він це робить не дуже якісно, оскільки допитливість взяла гору над обов’язком. Одного дня на планету прибуває корабель із роботом ЄВА, яка шукає тут ознаки життя. Домашня рослинка ВОЛЛ-І активує протокол повернення землян додому, але ви ж не думали, що все так просто закінчиться?
Стрічка Pixar примудряється одночасно розповідати і дуже ніжну історію дружби та любові, і антиутопічну історію надто вже реалістичного майбутнього людства, яка ховає шекспірівську трагедію за тонкою ширмою комедії. На відміну від решти колег по жанру, Стентон не наганяє темних хмар, хоча його версія футуристичного життя часом лякає більше за ідеї Веллса.
Шалений Макс: дорога гніву (2016)
Режисер: Джордж Міллер
На цьому місці могла бути будь-яка частина франшизи, особливо враховуючи те, що Міллер фільм за фільмом показував деградацію суспільства до рівня «Дороги гніву». У стрічці 2016 року режисер дуже елегантно вплітає міфологію сучасної реальності у життя майбутнього. Люди безлюдної пустелі поклоняються бензину та кулям, фантазують про срібні рейндж-ровери, що заберуть їх у Вальгаллу, де подають чізбургери.
«Шалений Макс» став першою стрічкою, яка сформувала сучасні канони жанру постапокаліпсису, але при цьому він ніколи не забуває про свою дистопічну природу. Все тому, що дід Міллер — чортів геній.
