Share, , Google Plus, Pinterest,

Posted in:

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує

Катастрофа національного масштабу, яка все одно не змогла поховати пам’ять Стуса

Увага! Ця рецензія є скоріше пояснювальною запискою до оригінального тексту.

Я вже четвертий рік пишу рецензії на українське кіно і за цей час було всяке — і відмінні оцінки, і фільми з нулем, і повні протиріч рецензії. «Заборонений» на цьому тлі все одно виступає обособлено, унікально, адже це перша стрічка у моєму житті після якої я ледь не розплакався від безсилля і злості.

Щоправда така реакція викликана зовсім не травмою мого ніжного кіносмаку — він вже давно призвичаївся впевнено переварювати будь-яке лайно і навіть знаходить у ньому сонячних зайчиків. Якби «Заборонений» був черговим оригінальним українським фільмом на зразок «Бобота», то можна було б просто плюнути і вкотре розповісти вам про проблеми сценарної школи, невмілу режисуру і т.д. Але стрічка не просто заснована на реальних фактах, вона розповідає про, напевне, найактуальнішого героя української модернової культури — Василя Стуса. І якщо рядки «Сто років як сконала Січ», «Як добре те, що смерті не боюсь я» чи «Весь обшир мій — чотири на чотири» викликають у вас мурашки по шкірі, то після «Забороненого» ви навряд чи відчуєте щось інше, крім відрази та ненависті.

У негативних рецензіях завжди є той момент, коли стрічка переступає уявну межу «поганості» і замість саркастичного, гострого тексту виходить лише безмовно стенати у порожнечу. У «Забороненому» все настільки погано, що починаєш замислюватися про навмисний саботаж — реальна історія Стуса виявляється достатньо потужною, аби торкнутися струн душі навіть попри усі старання знімальної групи паплюжити спадок геніального поета. Про що взагалі говорити, коли вірші виконавець головної ролі зачитує так погано, що моя викладачка української літератури більше б ніколи не пустила до себе у клас людину з такими декламаційними здібностями. Справжній Стус звучав зовсім інакше.

ОРИГІНАЛЬНА НАЗВА
ЗАБОРОНЕНИЙ
ХРОНОМЕТРАЖ
105 ХВ
ПРЕМ'ЄРА
4 ВЕРЕСНЯ 2019
ЖАНР
ЖАХИ
РЕЖИСЕР
РОМАН БРОВКО
СЦЕНАРІЙ
Сергій Дзюба
Артемій Кірсанов
В РОЛЯХ
Дмитро Ярошенко
Олег Масленніков
Віталій Салій
Євгенія Гладій
Карина Шереверова
Катерина Вишнева
Діана Розовлян
ПРОКАТЧИК
B&H FILM DISTRIBUTION


Драматизм та трагізм показаних замальовок стає жертвою невдалих сценарних та режисерських рішень — часто у сцен починаються з середини і не закінчуються.

Схоже, що сценаристи не хотіли, аби глядач навіть на секунду повірив у події на екрані. Герої спілкуються між собою канцеляризмами та ледь не в кожному реченні проговорють контекст подій і повторюють імена, щоб глядач раптом не пропустив той факт, що перед ним Алла Горська, Левко Лук’яненко чи Павло Тичина. У мене щоправда весь сеанс в голові крутилась думка: чому автори не пішли ще далі і не змусили персонажів звертатися одне до одного повним списком життєвих досягнень? Адже перетворити живих українських дисидентів на монолітні бронзові пам’ятники без адекватних людських емоцій — цього ж недостатньо для повної картини.

— Привіт, Алло Олександрівно Горська — українська художниця-шістдесятниця і відомий діяч правозахисного руху 1960-х років в Україні.
— Привіт, Василь Семенович Стус — борець за незалежність України у XX столітті, видатний український поет XX століття, перекладач, прозаїк, мислитель, літературознавець, правозахисник. Заходь, мого чоловіка, Зарецького Віктора Івановича — українського живописця, монументаліста, графіка, педагога та громадського діяча немає вдома, тому можеш залишитися на ніч.

Ідеально.

При цьому хронологія подій зберігається дуже вибірково — картина стрибає від однієї події в житті Стуса до іншої, ігноруючи будь-який контекст (окрім імен історичних постатей). Ось вам рік аспірантури, а тепер тримайте часи Празької весни, арешт, заслання — от і закінчили. Драматизм та трагізм показаних замальовок стає жертвою невдалих сценарних та режисерських рішень — часто сцени починаються з середини і не закінчуються. Навіть найбільш кінематографічний епізод в історії радянської української культури, протест на прем’єрі «Тіней забутих предків», перетворюється на незрозумілу мішанину хаотичних реплік, на фоні яких чомусь звучить навіяний «Темним лицарем» саундтрек. І навіть попри це, сцена все одно примудряється зачепити глядача!

Щодо скандальної сцени з молодим Медведчуком, то її у картині залишили, але чомусь різко забули про власну звичку наголошувати на імені історичної особи. Тож інформація про те, що адвокатом Стуса був саме Медведчук, пройшла повз непідготовленого глядача.

Ви здивуєтесь, але у цьому псевдопатріотичному пеклі знаходиться один сонячний промінчик. Це Київ, який давно не отримував ролі у кіно. Чи не вперше у фільмі звучать назви столичних вулиць, а звичні локації стають частиною мізансцени, а не просто фоном. Цьому сприяють і стилізовані переходи за допомогою кінохроніки, щоправда у фільмі їх невиправдано багато. Але як тільки дія переноситься у гомоеротичний пермський край, фільм остаточно зникає у безодні несмаку..

У фінальній третині стрічки на глядача чекає треш-фільм про тюрму з вигаданою працівницею КДБ, прямолінійними, як рейки, референсами до сучасної актуальної повістки і, УВАГА, сюжетною лінією одностатевого кохання наглядачів табору. На щастя, це лише підкреслює абсолютну катастрофічність «Забороненого» як окремого мистецького твору і не дає можливості поставити на полицю історію життя Стуса як «відпрацьовану».

Василю Семеновичу ще є що нам сказати. І залишається лише уявляти, як може надихнути його історія у вправних руках, коли навіть у «Забороненому» вона примудряється сказати кілька дуже важливих слів тим, хто їх хоче почути.

Review overview

Summary