Share, , Google Plus, Pinterest,

Posted in:

Золоте серце

Зустріч Жака Одіара з американським жанровим кіно як сімейна сповідь

Текст — Євгеній Осієвський

Вестерн, колись найпопулярніший голлівудський жанр, став на початку двадцять першого століття дивною і мало залюдненою територією. Сюди приходять або поностальгувати за кіночасом, що давно сплив («Кістяний томагавк»), або вчинити чергову «ревізію» — підставити на місце головного героя темношкірого («Джанго вільний»), жінку («Джейн бере рушницю»), австралійських аборигенів («Соловей») чи – з приблизно однаковою претензією на історичну достовірність – іншопланетянина («Ковбої проти прибульців»). Найпроникливіші ж режисери сучасних вестернів повністю присвячують свої стрічки меланхолії («Повільний Захід») і втраченому міфу про неосяжний фронтир. Жак Одіар у власному англомовному дебюті побував у всіх вищезгаданих точках, але зняв глибоко особисте і людяне кіно про таїну братства і дім по той бік горизонту.

1851-рік, розпал Золотої Лихоманки. Брати Елай (Джон Сі Рейлі) і Чарлі (Хоакін Фенікс) Сістерс, професійні наймані вбивці, скачуть преріями Орегону за новим завданням від свого роботодавця Коммодора (Рутгер! Гауер!). Дорогою вони по-сімейному буркотять один на одного – Чарлі падкий до алкоголю та жінок; Елай намагається привести його до тями і напівпотайки мріє одного дня одружитись і відкрити крамничку. Тим часом з іншого боку сценарію до них наближаються Герман Ворм (Різ Ахмед) – ідеалістичний німецький хімік, що винайшов до неможливого кінематографічний спосіб виявляти золотоносні русла, та Джон Морріс (Джейк Джилленгол) – інтелігентний детектив відправлений на його пошуки. Морріс, який веде щоденник і тікає від минулого, всупереч професійній етиці, потоваришує з максималістом Вормом, що хоче пустити знайдене золото на будівництво утопічної комуни в Техасі. Тим гірше для них обох – новим завданням братів Сістерс є мертвий німець і всі, хто надумає стати на їх шляху.

Секрет одіарівського кіно – органічне поєднання солоного й приземленого соціального реалізму з опуклими, ікластими, перебиваючими дихання жанровими фабулами.

Окреслений тип сюжету – дві групи чоловіків вирушають назустріч одна одній; разом їм жити не судилося – один з основоположних для вестерну. Він трапляється як в класичних стрічках на кшталт оригінального «3:10 до Юми» так і в бунтівній «Дикій банді». Втім зустріч Сістерзів з героями Джилленгола і Ахмеда – не єдина доленосна колізія цього фільму. Не менш драматичним обіцяє бути рандеву Жака Одіара з американським жанровим кіно.

Одіар – один з найтитулованіших європейських режисерів сучасності. На його поличці вже стоїть канська «Золота пальмова гілка» (за «Діпана»), «Срібний лев» Венеції (якраз за «Братів Сістерс»), кілька «Сезарів» та – наразі це все більш рідкісна комбінація – щира глядацька любов. Секрет одіарівського кіно – органічне поєднання солоного й приземленого соціального реалізму з опуклими, ікластими, перебиваючими дихання жанровими фабулами. Ніби фільм братів Дарденн, що раптом зупинився посеред вулиці, запалив цигарку, дістав звідкись федору і став фільмом Жана-П’єра Мельвіля. Одіарівський герой – завжди аутсайдер: напівлегальний мігрант, в’язень на нижчому щаблі тюремної ієрархії, охоронець нічного клубу. Попри це Одіар ніколи не знімав кіно «за квотами», не вимагав сентиментального співчуття до своїх персонажів, не змушував глядача відчувати ніби він їм щось винен. Натомість режисер просто ставив героя перед вибором, давав послухати биття його серця і таким чином відвойовував для паризьких передмість і тамільських біженців право йти у захід сонця під титри.

The Sisters Brothers/ Оригінальна назва

121 мин / ХРОНОМЕТРАЖ
6 грудня 2018 / ПРЕМ’ЄРА

вестерн ЖАНР

РЕЖИСЕР:
Жак Одіар

СЦЕНАРІЙ:
Жак Одіар
Тома Бідеґен

В РОЛЯХ:
Джон Сі Рейлі
Хоакін Фенікс
Джейк Джилленгол
Різ Ахмед

ПРОКАТЧИК:
MMD

Кольти і прерії, містечка золотошукачів і салуни, задубілі від поту лляні сорочки і мікстури в пляшечках – на все це обов’язково треба дивитись на великому екрані, це окремий шар історії.

І от – вестерн. Здавалося б, така радикальна зміна фактури має обернутись катастрофою, але трапляється прямо протилежне. Якщо у попередніх фільмах Одіара речовий світ довкола персонажів був чимось, від чого хотілось абстрагуватись, у кращому випадку – до чого було байдуже, «Брати Сістерс» — кіно, кожен кадр якого приховує скарби. Кольти і прерії, містечка золотошукачів і салуни, задубілі від поту лляні сорочки і мікстури в пляшечках – на все це обов’язково треба дивитись на великому екрані, це окремий шар історії. Про саму лише драматургію єнотових шапок можна було б написати есе. Вражаюча глибина опрацювання місця й періоду знаходить вияв і в сюжеті – важливу роль в історії зіграє кінь, а Елай Сістерс витратить кілька незабутніх хвилин, намагаючись дати раду не до кінця зрозумілому і потенційно ворожому гаджету – зубній щітці.

Для фільму Одіар та його оператор Бенуа Дебі винайшли видовищний спосіб знімати стрілянину. Не буде ніяких дуелів на центральній вулиці під Енніо Морріконе. Вогняні іскри вилітатимуть зі стволів у ніч, залишаючи в ній палаючі дірки, перетворюючи стрічку майже на, прости Господи, поетичне кіно. Сценарно Одіар та його постійний співавтор Томас Бідеген чергуватимуть межовий реалізм з умовністю, яка подекуди перетікатиме в притчевість. 1851-й – час коли по землі ще ходили чоловіки, які вели щоденники і мріяли про утопії, і це дозволить вже з 20-ї хвилини говорити про справді важливі речі. (Зазвичай аби відбитись від цупких лап банальності, Одіар витрачав першу годину фільму.)

«Брати Сістерс» пройдуть багатьма стежками, інколи потрапляючи на землі двох найкращих вестернів останніх років – «Браво!» Раду Жуде та «Країни благоденства» Лісандро Алонсо

Про акторів варто сказати окремо. Різ Ахмед з його гострими смаглявими вилицями створює легкий і піднесений образ людини з палаючими очима і серцем завбільшки з Техас. Здається, він може не лише змусити воду мерехтіти вночі, а й потайки від решти героїв нею ходить. Ахмед використовує одну-дві ноти свого драматичного діапазону, але це прекрасна, тонка, віртуозна акторська робота. Джилленгол і Фенікс без залишку розчиняються у своїх типажах, їм обом пасують доглянуті бороди і шестизарядні пістолі. Складається враження, що вони трохи змагаються один з одним у спільних сценах, просто аби подивитись, у кого краща техніка. Нарешті Джон Сі Рейлі у першій за страшно сказати скільки років головній ролі викладається наповну, роблячи свого Елая складним і нюансованим, дуже втомленим від смертей, дуже тихим. Їх з Феніксом дует – серцевина фільму (не дарма ж він так називається), не лише його душа, а й, певною мірою, його мета, передумова існування. А отже перед нами вкрай особиста стрічка.

Рутгер Гауер тут виконує десь ту саму роль, яку Франко Неро мав у «Джанго Вільному» — благословляє знімальну групу в дорогу, забезпечує пряму лінію зв’язку з кінематографом часів режисерової юності. «Брати Сістерс» пройдуть багатьма стежками, інколи потрапляючи на землі двох найкращих вестернів останніх років – «Браво!» Раду Жуде з його моральною безкомпромісністю та «Країни благоденства» Лісандро Алонсо з його гіпнотизуючою меланхолією. Втім весь цей час стрічка буде говорити з глядачем лише про одне. Про що саме? Коли екраном поповзуть титри, режисер скаже про це прямо, у присвяті, використавши три французьких слова, що перекладаються двома українськими: «моєму братові».

Ratings in depth

  • #НужноУвидеть
10 10

Review overview

Summary

Ratings in depth

  • #НужноУвидеть
10 10