Золоте серце

Текст — Євгеній Осієвський

Вестерн, колись найпопулярніший голлівудський жанр, став на початку двадцять першого століття дивною і мало залюдненою територією. Сюди приходять або поностальгувати за кіночасом, що давно сплив («Кістяний томагавк»), або вчинити чергову «ревізію» — підставити на місце головного героя темношкірого («Джанго вільний»), жінку («Джейн бере рушницю»), австралійських аборигенів («Соловей») чи – з приблизно однаковою претензією на історичну достовірність – іншопланетянина («Ковбої проти прибульців»). Найпроникливіші ж режисери сучасних вестернів повністю присвячують свої стрічки меланхолії («Повільний Захід») і втраченому міфу про неосяжний фронтир. Жак Одіар у власному англомовному дебюті побував у всіх вищезгаданих точках, але зняв глибоко особисте і людяне кіно про таїну братства і дім по той бік горизонту.

1851-рік, розпал Золотої Лихоманки. Брати Елай (Джон Сі Рейлі) і Чарлі (Хоакін Фенікс) Сістерс, професійні наймані вбивці, скачуть преріями Орегону за новим завданням від свого роботодавця Коммодора (Рутгер! Гауер!). Дорогою вони по-сімейному буркотять один на одного – Чарлі падкий до алкоголю та жінок; Елай намагається привести його до тями і напівпотайки мріє одного дня одружитись і відкрити крамничку. Тим часом з іншого боку сценарію до них наближаються Герман Ворм (Різ Ахмед) – ідеалістичний німецький хімік, що винайшов до неможливого кінематографічний спосіб виявляти золотоносні русла, та Джон Морріс (Джейк Джилленгол) – інтелігентний детектив відправлений на його пошуки. Морріс, який веде щоденник і тікає від минулого, всупереч професійній етиці, потоваришує з максималістом Вормом, що хоче пустити знайдене золото на будівництво утопічної комуни в Техасі. Тим гірше для них обох – новим завданням братів Сістерс є мертвий німець і всі, хто надумає стати на їх шляху.

Окреслений тип сюжету – дві групи чоловіків вирушають назустріч одна одній; разом їм жити не судилося – один з основоположних для вестерну. Він трапляється як в класичних стрічках на кшталт оригінального «3:10 до Юми» так і в бунтівній «Дикій банді». Втім зустріч Сістерзів з героями Джилленгола і Ахмеда – не єдина доленосна колізія цього фільму. Не менш драматичним обіцяє бути рандеву Жака Одіара з американським жанровим кіно.

Одіар – один з найтитулованіших європейських режисерів сучасності. На його поличці вже стоїть канська «Золота пальмова гілка» (за «Діпана»), «Срібний лев» Венеції (якраз за «Братів Сістерс»), кілька «Сезарів» та – наразі це все більш рідкісна комбінація – щира глядацька любов. Секрет одіарівського кіно – органічне поєднання солоного й приземленого соціального реалізму з опуклими, ікластими, перебиваючими дихання жанровими фабулами. Ніби фільм братів Дарденн, що раптом зупинився посеред вулиці, запалив цигарку, дістав звідкись федору і став фільмом Жана-П’єра Мельвіля. Одіарівський герой – завжди аутсайдер: напівлегальний мігрант, в’язень на нижчому щаблі тюремної ієрархії, охоронець нічного клубу. Попри це Одіар ніколи не знімав кіно «за квотами», не вимагав сентиментального співчуття до своїх персонажів, не змушував глядача відчувати ніби він їм щось винен. Натомість режисер просто ставив героя перед вибором, давав послухати биття його серця і таким чином відвойовував для паризьких передмість і тамільських біженців право йти у захід сонця під титри.