Мітчелли проти Залізного велетня

Уже з перших хвилин стрічка розкриває всі свої карти — перед нами історія про те, що не можна покладатися в усьому на технології, і що справжні стосунки будуються в реальному житті. Словом, ідея не нова. Причому настільки не нова, що навіть цього року ми вже бачили мультфільм на ту саму тематику. Але якщо «Мітчелли проти машин» дивували стилем, шаленим темпом і здоровим зарядом безумства, то «Щось не так з Роном» розказує свою історію прозаїчно, неквапливо і банально.Причому «Мітчелли проти машин» — не єдиний мультфільм, який спадає на думку під час перегляду. Історія про хлопчика-аутсайдера, який знаходить не-людського друга, з яким йому спілкуватися легше, ніж з однолітками, була розказана набагато цікавіше і в «Залізному велетні», і в «Супер шістці». І в обох цих випадках історія була запакована у набагато привабливішу обгортку: у декорації провінційної Америки 50-х років або футуристичного Сан-Франсокіо. Тут же ми бачимо звичайну школу, звичайних дітей. Єдина більш-менш цікава візуальна знахідка мультфільму — дизайн бі-ботів, які змінюють колір залежно від інтересів власника. Але безсоромна реклама інтелектуальної власності Disney (найулюбленіші «скіни» дітей у цьому світі — це герої Marvel і «Зоряних війн») залишає неприємний присмак навіть від цієї ідеї.Проте головний недолік картини в тому, що «Щось не так з Роном» майже не використовує потенціал, який дає творцям анімація. Його запросто можна перезняти як ігровий фільм з CGI-роботом, і це геть нічого не змінить. У 2021 році, коли «Мітчелли проти машин», «Вовча ватага», «Душа», «Лего фільм» та «Людина-павук: Навколо всесвіту» роблять усе, щоб розширити кордони анімації й запропонувати глядачу щось нове, такий підхід видається просто-таки застарілим.