У пошуках артефакту з 2000-х

Феномен екранізації «Лари Крофт» з Анджеліною Джолі — загадка всесвіту майже одного рівня з будівництвом єгипетських пірамід на походженням Стоунхенджу. Адже попри відверто поверховий сценарій, слабкі акторські здібності більшості акторів і недолугі фантастичні елементи, всі ми пам’ятаємо це кіно як крутий артефакт з початку 2000-х. Для порівняння згадайте хвилю хейту, яку зібрала Алісія Вікандер, ставши новою розкрадачкою гробниць, лише тому, що вона — не Джолі. Як не крути, а перша екранізація Tomb Raider потрапила в ціль та відповіла на запити аудиторії — вона дала нам ту саму Лару Крофт, яка неначе щойно зійшла з комп’ютерного монітору.

У ніч першої фази параду планет Лара Крофт (Анджеліна Джолі) знаходить в речах, що залишилися їй у спадок від покійного батька, лорда Річарда Крофта (Джон Войт), таємничий годинник, привезений з археологічної експедиції. Годинник певним чином пов’язаний з засекреченою організацією «Іллюмінаті», яка, звісно, прагне підпорядкувати своїй волі простір і час. Лара здогадується, що таємничий предмет, захований в годиннику, є ключем до розгадки. Далі Крофт вирушає в Камбоджу, де в древньому місті Ангкорі захований пов’язаний з ключем секрет, який прагне розгадати не лише вона, а й таємничий аристократ Манфред Павелл (Єн Глен) та ще один розкрадач гробниць Адам Вест (Деніел Крейг).

Попри сумнівні відгуки критиків, важко заперечувати культовості даному фільму, та причин може бути одразу кілька. Перша — правильний кастинг. Репрезентуючи свою епоху, перші зразки гри Tomb Raider представили Лару із зовнішністю мало не порно-зірки — великі конусоподібні груди, пишні губи, короткі шорти. Цільовою аудиторіє «Розкрадачки гробниць», як і будь-якої пригодницької гри від 90-х і до наших днів, є хлопчики-підлітки, тому розробка героїні цілком зрозуміла. Коли ж в 2001 році справа дійшла до екранізації — створеного канону дотрималися на всі 100% і Анджеліна Джолі стала досконалим кастинг-рішенням. Аби максимально наблизитися до гри, актриса навіть носила спеціальний абсолютно не реалістичний push-up, від якого в сиквелі, на щастя, вже відмовились.

Оригінальна назва
Lara Croft: Tomb Raider
Тривалість
100 хв
Прем’єра
15 Червня 2001
Жанр
Бойовик
Режисер
Саймон Вест
Актори
Анджеліна Джолі, Деніел Крейґ, Єн Глен

«Лара Крофт: Розкрадачка гробниць» настільки канонічний бойовик, що навіть фінальний бій Джолі та Єна Глена відбувається як годиться, по-чоловічому — на кулаках, ніякої зброї, нівелюючи сам факт протистояння різних статей.

Друга причина — правильний фокус. Ігри про Лару Крофт від Crystal Dynamics ще від самого свого зародження мали власний продуманний сюжет і відбувалися на тлі порівняно реалістичних декорацій — храмів та гробниць яким би позаздрив сам Індіана Джонс (ніяких інфернальних підземель у дусі Mortal Kombat). І хоч екранізація не брала за основу певну гру з лінійки, мотиви та атмосферу автори як-не-як зуміли зберегти. Частково ще й тому, що в центрі цього фільму перш усього поставлена Анджеліна Джолі, адже символом серії ігор Tomb Raider завжди була саме головна героїня. Її антагоністи і помічники забувалися, а пригоди будувалися за схожою схемою. В такому випадку Саймон Вест своє кіно створює так, як того побажав би найвідданіший фанат гри. Тому що весь фільм є одою Ларі Крофт і демонстрацією її абсолютної переваги над іншими людьми (у даному випадку чоловіками, серйозно, в цьомі фільмі жіночих персонажів більше немає). Героїня Джолі б’ється на канатах і в підземеллях, трощить роботів, розшифровує загадки, вміє розмовляти одразу кількома мовами і управляти упряжкою з собак.

Причина №3 — дух 2000-х. Цей фактор вдало грає як у час виходу, так і зараз. Лара Крофт є не лише явним переосмисленням Індіани Джонса, а й ностальгічним ревернасом вбік пригодницького кіно від Universal часів повального буму на екзотичні археологічні фільми. Чимось подібним була «Мумія» з Бренданом Фрейзером, що вийшла двома роками раніше. Але «Мумія» повністю копіювала сеттинг 30-х, тоді як «Лара Крофт» постала міксом на тему шукачів пригод та подолання древніх проклять, розіграних під модний дабстеп. Тут як ніколи доречно згадати, що в 2001 році екшн все ще функціонував за законами «Матриці». Віднайти в «Ларі Крофт» паралелі з бойовиком Вачовскі не так вже й складно — вся сцена бою у маєтку Лари, де Джолі розкидає на всі боки противників, використовуючи трос — майже оммаж перестрілці в зеленому холі. Тепер на такі трюки дивитися навіть зворушливо — якщо хочете поностальгувати за особливим духом бойовиків 2000-х, то кіно про розкрадачку гробниць саме те, що потрібно.

Фінальна причина — та, з якою, можливо, погодиться не кожен, але кіно про Лару Крофт — перший мейнстрімний екшн-бойовик, на чолі якого поставлена саме жінка. Тому що Ріплі перетворилася на протагоністку лише в другій половині «Чужого», Лея все ще була хоч і сильним, але персонажем у ансамблі головних героїв «Зоряних воєн», а Трініті і Сара Конор лише асистували протагоністам, будучи правою рукою. В свою чергу «Лара Крофт: Розкрадачка гробниць» настільки канонічний бойовик, що навіть фінальний бій Джолі та Єна Глена відбувається як годиться, по-чоловічому — на кулаках, ніякої зброї, нівелюючи сам факт протистояння різних статей.

Так, це не ідеальне кіно: англійський акцент Джолі настільки ж поганий, наскільки недолугий американський акцент Деніела Крейга. Історія з подорожами у часі і весь містичний ореол не дає можливості сприймати це кіно серйозно. Джолі грає Лару неначе супер-солдата, при цьому дозволяючи об’єктивізувати своє тіло, про жодну глибину персонажа мови не йде. Втім публіки цього виявилося більш ніж достатньо.

Плюси

— Анджеліна Джолі
— Деніел Крейґ
— атмосфера 2000-х

Мінуси

— надто накручена історія
— «пласка» головна героїня

Оцінка

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: