Глава 4: «Дорогий Біллі»

Вражаюча серія з вражаючим фіналом, але я мушу її почати з найбільшого розчарування. Я підозрював, що втеча Гоппера буде не такою «простою», як планувалося, але в душі я сподівався, що пригоди на Колимі закінчаться якомога швидше. Не вийшло. Тепер не лише Джим буде тусуватися в совєтській Росії, а й Джойс з Мюрреєм. Останньому особливо не позаздриш — будучи конспірологом випити кави від підозрілого росіянина? Поганий крок. (Ні, я не буду говорити про Гоппера, який по зимовій Колимі бігає босоніж)

Тим часом каліфорнійський сюжетний поворот з минулої серії виявився очевидним та простеньким, порівняно з цим епізодом. Так, варто було б поговорити, як Майк і Вілл мило поговорили про власну другу (хоча як на мене, вийшло не дуже емоційно та якось сумбурно), але це все ховається за неочікуваний напад армійців на будинок! Серйозно, схоже Одинадцяту сприймають як дуже серйозну загрозу, якщо влаштували настільки безапеляційну стрілянину посеред тихого містечка. Хоча, американцям не звикати до такого.

Поки Майк, Вілл, Джонатан і Арґайл їдуть у бік Гокінза (а це десь 3 тисячі кілометрів з армією на хвості), у Гокінзі розгортається один з найбільш драматичних епізодів сезону.

Макс пише листи друзям і родині, Ненсі та Робін беруть справу в свої руки, вчергове залишаючи Стіва з «дітьми». Якщо чесно, не розумію, як після трьох сезонів Гаррінгтон міг не звикнути до своєї ролі няньки, особливо враховуючи просто таки унікальну хімію (я буду писати про це в кожному рекапі) між ним та «малими». Тим часом у дівчат є час продовжити не лише пошук шляху порятунку Макс, а й зрозуміти власну динаміку.

А тепер дозвольте ліричний відступ, який стосується референсів у цьому сезоні. Даффери і в попередніх сезонах не дозволяли фанатам передихнути навіть на хвилинку, нові серії цього не змінюють. Основними джерелами натхнення для сезону стали «Екзорцист», «Гелловін» і «Кошмар на вулиці В’язів» (це лише з того, що можна сказати по перших чотирьох серіях). Ба більше, брати дозволяють собі не лише безпосередньо згадувати ці фільми у сценарії, а навіть запросити ікону фільмів жахів та самого Фредді Крюґера на епізодичну роль! Зізнавайтеся, впізнали Роберта Інґлунда в ролі Віктора Кріла? Бо я ні.

Історія безокого сліпця дає нам підказки до подальших подій — як мінімум, чекаємо на візит в його будинок. А головне, Віктор все ж натякає Робін на розгадку та дає крихітну надію на порятунок Макс.

А далі… а далі я вже готовий назвати останні 15 хвилин серії зразком акторської, сценарної, режисерської та монтажної майстерності. В ідеальному темпі ми бачимо, як Макс протистоїть Векні та як розгортаються події назовні, де Дастін, Лукас та Стів, охоплені панікою та відчаєм, намагаються хоч якось зарадити неминучій смерті подруги.

Знімальна команда на чолі з Шоном Леві (який був режисером цього епізоду) змогла побудувати неймовірно напружену сцену, одночасно вклавши у глядачів емоції хлопців (панічні крики Стіва, який відправляє Дастіна до машини — це неймовірно) та Макс, яка не просто тікає від Векни, а в певний момент розуміє, що головна зброя монстра — вина, завдяки якій він контролює жертв. І якщо лист до Біллі зробив свою справу і дав героїні відпустити вину перед братом, то друзі, які включають «Running Up That Hill» та з відчаєм намагаються зробити хоч щось, дивлячись на фігуру Макс в повітрі, допомагають їй зрозуміти необхідність відкритися перед найближчими.

А далі пісня Кейт Буш робить все самостійно, виносячи емоції та напругу сцени на пік, перетворюючись у неймовірний катарсис і героїв, і як мінімум особисто мене, тому що як розумієте, я неймовірно глибоко вражений. Настільки, що вже тричі передивився останні 15 хвилин серії.

Не знаю, чи варто щось казати, але схоже вина Одинадцятої за події 1978 року стане головною зброєю Векни проти неї. Але це вже справа наступних серій.