«Темні матерії» від HBO: огляд п’ятої серії

«Темні матерії»  –  Сезон 1  –  Episode 5/8

Адаптувати для екрану культовий твір – водночас і благословення, і прокляття. З одного боку, творцям екранізації вже не треба з нуля завойовувати глядачів – фанати першоджерела дивитимуться нову інтерпретацію, затримавши подих та не пропускаючи жодного епізоду. З іншого – вони ж будуть нещадно критикувати серіал, щойно сценаристи зроблять найменшу помилку чи якось невдало поекспериментують. Власне, це і трапилось з п’ятою серією «Темних матерій». Попри те, що новий епізод не можна назвати відверто поганим, багато фанатів залишились незадоволеними. Розповідаємо, чому.

Вілл Перрі

Назва серії – «Загублений Хлопчик», втім нам показали одразу двох героїв, яких можна так описати. Перший – бідний Біллі Коста (Тайлер Ховітт), давній друг Ліри, про якого поговоримо трохи пізніше. А ось про другого ви могли раніше і не чути, навіть якщо читали перший роман у трилогії Пулмана чи дивились голлівудський «Золотий компас». Вілл Перрі – хлопчик з «реального» (нашого) світу, який вперше з’явився вже у другій книзі франшизи.

Вілл (Амір Вілсон) – одноліток Ліри, доволі самотній та тихий хлопець, який піклується про свою мати ще з того часу, як його батько зник безвісти. Як ми бачимо, з тих пір мама дитини поводиться трохи дивакувато – але чи її страхи справді ірраціональні? Зловісний Лорд Бореал стежить за її домом та намагається зрозуміти, чи знає жінка правду про дослідження свого чоловіка. Скоріше за все, Елейн не розбирається в міжсвітових подорожах, але якісь здогадки в неї є. Принаймі тому, що батько Вілла встиг написати їй декілька листів, у яких, напевне, розповів щось про існування паралельних реальностей, свої пригоди та небезпеку з боку Магістеріуму. Жінка боїться показувати ці листи сину, але потім все ж просить його прочитати одне з послань – можливо, ця інформація колись врятує дитині життя.

Поява Вілла у першому сезоні – поки найбільший сюрприз від сценаристів, і особисто мене тут все влаштовує. Це не зовсім канонічно, але так ми зможемо краще познайомитись з другим основним протагоністом франшизи ще до того, як їх з Лірою сюжетні лінії перетнуться. Враховуючи, що до цього серіал часом бомбардував нас новими героями, не даючи можливості до них звикнути, такий підхід буде лише на користь.

Місія Ліри

Тим часом в паралельному всесвіті Ліра (Дафна Кін) та її компаньйони прямують через безкрайню льодяну пустелю. Здавалось би, їх місія цілком проста – знайти, де утримують викрадених дітей, та врятувати їх. Але алетіометр змушує дівчинку відволіктись від загальної місії та влаштувати самостійне розслідування – пристрій показує, що десь поруч ховається самотній та сумний «привид». Якщо ви читали книги Пулмана, то напевне теж чекали на цей сюжет з острахом – складно згадати більш болісний та емоційний момент у дитячій літературі. Так, навіть включно з усіма смертями з «Гаррі Поттеру».

Хоча спочатку дорослі відмовляються відпускати Ліру, дівчина уміло маніпулює ними (ви ж пам’ятаєте, хто її мама?) та відпрошується у дводенний похід. Сцена перемовин з Ма Костою та лордом Фа нарешті показала ту сторону протагоністки, яку фанати книжок мріяли побачити ще з першого епізоду. Нарешті героїня Дафни Кін схожа на щось окрім дуже серйозної, дуже відповідальної та неочікувано слухняної дівчинки. Ліра Пулмана – брехуха (це не мої слова!), яка обожнює чужі таємниці та заплутані загадки. Вона чудово переконує дорослих, дурить інших дітей та завжди чинить по-своєму. Як добре, що сценаристи наважились це показати.

Протагоністка та Йорек Бірнісон вирушають на пошуки «привида», який ховається десь неподалік напівзакинутого рибацького селища. Пантелеймон панікує, щойно вони підходять до місцини – він відразу розуміє, що тут щось не так. Але як би він не вмовляв Ліру повернутись до табора, вперта героїня заходить у найбільш віддалений будиночок і знаходить свого привида – ну, або щось дуже схоже. На перший погляд, це просто замерзлий та наляканий Біллі Коста – той самий хлопчик, якого викрали посеред Оксфорду. Але правда набагато страшніша – поряд з Біллі Костою немає його деймона.

Страх розлуки

Повторюсь – якщо ви читали Пулмана, то напевне почали витирати сльози ще тоді, коли Ліра вирушила шукати свого привида. Я чесно намагалась уникати порівнянь з книгою аж до цього рекапу, бо вдалий серіал має грати за своїми правилами, а не намагатись конкурувати з першоджерелом. Але тут варто зробити відступ та порівняти дві версії цієї сюжетної лінії. Чесне слово – спробую не зводити усе до банального «а у книзі було краще».

Чому це так важливо? Бо якраз історія Біллі Кости (в книзі це був інший хлопчик, Тоні) ілюструє дві речі, які є ключовими для розуміння усієї трилогії. По-перше, події цієї оповіді розгортаються у жорстокому, драматичному світі, де навіть з невинними дітьми можуть траплятись невимовно жахливі речі. По-друге, одинока смерть цього героя показує, наскільки важливими є деймони. І тут телеадаптація робить свою першу серйозну помилку.

Так, нам неодноразово казали, що милі пухнасті деймони – це щось важливе. І так, сюжетна лінія Біллі в серіалі закінчується надзвичайно сумно. Хлопчика доставляють у табір, але вже запізно – він вмирає на руках своєї матері, Ма Кости. Це гарно знята, непогано написана та чудово зіграна сцена, яка точно викликала в глядачів почуття легкого суму. Але сценаристам так і не вдалось повторити емоційний удар, якого завдає текст Пулмана. Скоріше за все, корінь проблеми – те, що нам так і не змогли пояснити, яку ж роль грають деймони в житті мешканців цього світу. Поки що вони виглядають як милі створіння, що служать джерелом комічної розрядки та дозволяють Лірі виглядати менш дивакуватою, коли вона говорить сама з собою.

Насправді ж, деймони – не просто уособлення людської душі, вони і є буквальними душами героїв. Розлука з Пантелеймоном навіть на декілька секунд викликає в протагоністки жахливу суміш суму, страху та фізичного болю. Коли Ліра в книзі побачила хлопчика без деймона, їй це здалось настільки ж неприроднім та огидним, ніби в бідолахи не було голови. Більше того – Пан розривався від бажання хоч на секунду доторкнутись до «чужої» дитини та зменшити її страждання, але розумів, що це було б блюзнірством. Та напевне найстрашніша деталь, яка ілюструє важливість деймонів та страждання дитини, в якої його забрали – момент з рибиною, яку сценаристи чомусь вирішили оминути. У книзі Тоні вмер, притискаючи до грудей сушену рибину – річ, яка хоч якимось чином нагадувала йому про втраченого деймона. Якраз таких моментів, які б без зайвих слів нагадували про важливість людської душі, і не вистачає серіалу.

Епізод закінчився на тривожній ноті – Ліру викрадають ті самі жерці, які експериментують над дітьми. І найстрашніше – працівники клаустрофобного медичного закладу стверджують, що з дівчиною варто розібратись якнайшвидше.

Прев'ю наступної серії:

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: