Share, , Google Plus, Pinterest,

Posted in:

«Темні матерії» від HBO: огляд першої серії

Джордан Ліри

У 2007 році вийшов «Золотий компас» – перша спроба Голівуду екранізувати неймовірно популярну серію романів британського письменника Філіпа Пулмана. Попри вражаючий акторський склад (Ніколь Кідман, Деніел Крейг, Крістофер Лі), вдалу візуальну складову та бюджет у $180 мільйонів, фанати франшизи залишились незадоволеними. «Золотий компас» був красивим, атмосферним та масштабним, але аж ніяк не передавав складні релігійно-політичні підтексти першоджерела. Пройшло дванадцать років, і франшиза знову опинилась на екрані – цього разу у форматі серіалу від HBO та BBC One. І, судячи з першого епізоду, нова адаптація непогано засвоїла уроки свого попередника: «Темні матерії» не бояться зачепити контроверсійні теми та не приховують жахіття і похмурість історії Пулмана.

Розповідаємо, що ж відбулось у пілотній серії та за якими правилами працює світ «Темних матерій». Але не хвилюйтесь, попри те, що ми читали першоджерело, спойлерів у тексті не буде.

Демони, цепеліни та Магістеріум

Головною проблемою адаптації 2007 року було навіть не те, що сценаристи побоялись розгнівати Католицьку церкву, озвучуючи думки Пулмана щодо організованої релігії. Найбільше стрічка страждала через те, що аж надто мімікрувала під інше популярне фентезі – начитка у пролозі нагадувала монолог Ґаладріель з фільму Пітера Джексона, а центральна сюжетна лінія перетворилась у милу казку в дусі перших «Поттерів». Шоураннери «Темних матерій» йдуть іншим шляхом – відразу занурюють глядача у дивний світ, який аж ніяк не нагадує стоковий фентезі-сеттінг.

Ми дізнаємось, що у цій реальності душі існують відокремлено від людських тіл, прийнявши форму якоїсь тварини, і їх називають демонами. Попри те, що назва може викликати сумнівні асоціації (скоріш за все, Пулман так вчергове жартував над догматичними християнами), демони не є чимось поганим – вони вірні компаньйони, без яких люди буквально не можуть існувати. Демон та людина навіть не можуть далеко відходити одне від одного, інакше страждатимуть від неймоврного суму та фізичного дискомфорту. Технології тут водночас просунутіші та старомодніші за ті, що є в нас: квантова механіка та гвинтокрили існують поряд з масивними цепелінами, громіздкими ретро-фотоапаратами та напівмагічними інструментами, що дозволяють дізнатись правду про будь-що. Світом править всемогутній Магістеріум – не надто завуальована метафора Католицької церкви.

До речі, цікава деталь – якщо сеттінг фільму нагадував вікторіанські часи, то візуальна складова серіалу скоріше нагадує суміш післявоєнної Британії та сучасності. Шоураннер це пояснює тим, що події «Темних матерій» відбуваються не в минулому, а в паралельних 2000-х, де релігія уповільнила певні аспекти розвитку суспільства.

Знайомство з Лірою

Ходять чутки, що десь є дитина, яка колись зруйнує існуючий лад та назавжди змінить реальність. Звісно, мова йде про нашу протагоністку – дванадцятирічну сироту на ім’я Ліра Белаква (Дафна Кін), яка мешкає у Оксфорді. Дитину там залишив її дядько, видатний дослідник Півночі лорд Азріель (часом аж надто емоційний Джеймс МакЕвой) – річ у тім, що університети мають право академічної недоторканості, тож у Оксфорді Ліра у безпеці. Дівчина проводить час, дратуючи підстаркуватих професорів, бігаючи наввипередки зі своїм найкращим другом Роджером (Льюін Ллойд) та чекаючи на черговий візит дядька.

Коли він нарешті приїздить в Оксфорд після тривалої подорожі на Північ, Ліра стає свідком страшної події – один з професорів намагається отруїти лорда Азріеля. Героїня рятує свого опікуна, але після цього її спокійне життя йде шкереберть – раптом з’являються складні запитання, які дорослі вперто ігнорують. Якщо професор намагався отруїти Азріеля, то як йому тепер довіряти? І що означають фрагменти розмови, яку Ліра випадково підслухала? Про який «пил» йшла мова? Зі слів дядька випливає, ніби цей пил осідає лише на дорослих, а ще – доводить існування паралельних світів. Чому Магістеріум хоче, щоб ця інформація лишилась таємницею?

Крім цього, в Оксфорді постійно зникають діти. Місцеві цигани (у світі Пулмана так називають кочівників, які подорожують з міста до міста на масивних човнах) вважають, що їх крадуть кровожерливі «жерці» (від слова «жерти», а не через якісь релігійні функції), але чи є в цьому правда?

Незрівнянна місіс Колтер

Ми попереджали – перший епізод сміливо бомбардує глядача новими термінами, фактами та загадками. Якщо ви не читали книгу, а тепер з жахом дивитесь на екран та не розумієте, як розрізняти таку кількість героїв, то не нервуйте, головне – запам’ятати Ліру, її дядька та загадкову жінку на ім’я місіс Колтер (Рут Вілсон). Свого часу цю героїню зіграла Ніколь Кідман, і Філіпа Пулмана настільки вразила ця інтерпретація його персонажу, що він попросив видавця змінити зовнішність місіс Колтер у подальших тиражах романів – до 2007 року її описували як брюнетку, а після виходу фільму вона стала білявкою. Здається, після виходу серіальної адаптації «книжкова» місіс Колтер може знову стати темноволосою – ось наскільки природно Вілсон передає усі тонкощі цієї складної, дивної героїні. В її інтерпретації Маріса Колтер трохи тепліша, лагідніша – і тепер нам навіть простіше зрозуміти, чому Ліра відразу вірить цій харизматичній незнайомці та миттєво погоджується стати її асистенткою.

Протагоністка залишає рідний Оксфорд та летить з новою опікункою до Лондону на блискучій повітряній кулі. Але навіть місіс Колтер не знає дечого – декан таємно віддав Лірі алетіометр, загадковий пристрій, завдяки якому можна дізнатись правду про будь-що. До речі, цікавий факт – «Золотий компас» (перша книга у трилогії Пулмана) називається так не через те, що алетіометр візуально нагадує золотий компас. Насправді, автор посилався на пасаж із «Втраченого раю» Джона Мільтона, в якому британський поет описував створення світу. Назва усієї трилогії, «Темні матерії», теж взята з цієї самої поеми – ось наскільки глибоко сягає релігійний символізм Пулмана.

Прев'ю наступної серії: