Share, , Google Plus, Pinterest,

Posted in:

По той бік сталінського міфу

Агнешка Холланд екранізує історію Гарета Джонса, не втримавшись від моралі

Це кіно розпочнеться і закінчиться Джорджем Орвеллом, який забезпечує історії певну композиційну рамку. Тривожним голосом він чи то надруковує свій текст, чи то просто розповідає його умовному слухачеві. Письменник тут, звісно, не випадково — саме репортажі Гарета Джонса — головного героя «Ціни правди» — надихнули автора на створення «Колгоспу тварин». Але присутність Орвелла у статусі оповідача з першої ж хвилини додає фільмові певну притчевість, художню оповідальність, а отже — казковість. Добре це чи погано — судити лише глядачеві.

30-і роки. Уельський журналіст Гарет Джонс (Джеймс Нортон) працює на посаді радника лідера британської опозиції Девіда Ллойда Джорджа і користується у репортерських колах славою того, хто брав інтерв’ю у нового канцлера Німеччини Адольфа Гітлера. Втім економічна криза зруйнувала перспективну кар’єру Джонса і вже у статусі колишнього держслужбовця Гарет вирішує навідатись в СРСР аби взяти інтерв’ю у Сталіна. Разом з тим герой отримує дивний телефонний дзвінок від знайомого журналіста з Москви, але не встигає побачитись з ним — колега гине при загадкових обставинах. Від місцевої журналістки англійського походження Ади Брукс (Ванесса Кірбі) Джонс дізнається, що покійних друг взявся розслідувати замовчування правди про голод в українських селах і вирушає продовжити його справу.

Фільм Холланд пунктиром проходиться по ключовим і прийомам жанру героїчного байопіка — протагоніст-шукач правди, що йде проти системи, отримуючи на своєму шляху нових ворогів та вірних союзників. При цьому, як це часто буває, життя однієї людини протиставляється вищій ідеї чи навіть місії, що завбачливо виведено у адаптований тайтл фільму (в міжнародному прокаті картина відома як Mr. Jones). При цьому «Ціна правди» з часом все більше заглиблюється у моралізаторський тон і гротескну картинку, фактично вступаючи у протиріччя з ідеєю фільму. Це історія журналіста, який боровся зі зшитою за власними лекалами дійсністю, в якій був виставлений Радянський Союз для західного світу. Втім стрічка Холланд тут нічим не краща за «великого брата»: вона підміняє реальність на зручну картинку, в якій одні персонажі — носії благородних чеснот, другі — чисті антагоністи (в Москві навіть небо диявольськи-червоне), а треті — бідолахи без права голосу, яких потрібно мерщій рятувати.

ОРИГІНАЛЬНА НАЗВА
GARETH JONES
ХРОНОМЕТРАЖ
140 МИН
ПРЕМ'ЄРА
28 ЛИСТОПАДА 2019
ЖАНР
ІСТОРИЧНА ДРАМА
РЕЖИСЕРКА
АГНЕШКА ХОЛЛАНД
СЦЕНАРІЙ
Андрея Сердару-Барбул
В РОЛЯХ
Джеймс Нортон
Ванесса Кірбі
Пітер Сарсгаард
ПРОКАТЧИК
MMD UA


«Ціна правди» виглядає як міцна гуманістична драма з, перш усього, хорошою операторською роботою Томаша Наумюка.

В її інтерпретації в радянській системі все якось параноїдально загострено. Ось біля кожного московського під’їзду чергує «топтун». Ось червоноармійці, яких на вулиці більше, ніж цивільних. Ось сусід, що обов’язково вас прослуховує. Тим часом тривожна закадрова музика невпинно сигналізує про те, що герой в зоні небезпеки. Все це підкріплюється бутафорськими сеттингами зі штучними дощами і лапатим снігом, в яких англомовна преса навряд побачить так багато журавлини, як її здатен помітити глядач пост-радянських широт. Між тим напускний драматизм намагаються розбавити замальовкою нічних гулянь в готелі «Метрополь» з проститутками, джазом та морфієм. Навіть в переказі цих сцен відчувається дивний схематизм сценарію, а на думку спадає славнозвісне кіно Child 44 з Томом Харді у ролі радянського кгбіста.

Вибудувати історичний контекст навколо цієї історії ледь вдається — варто Холланж більш менш впевнено намітити історію Голодомору, як режисерка переключається на долю протагоніста — журналіста, який насправді закінчив життя в боротьбі з чужим режимом дуже рано і дуже трагічно. В результаті «Ціна правди» не складається ні в меморіал жертвам історичної трагедії, ні в посвяту самому Гарету Джонсу.

Тож абсолютно закономірно буде відмітити, що картина часом доволі прохолодно обходиться з історичною дійсністю. Адже Гарет Джонс відвідував Радянський Союз тричі і останній його візит в Україну був цілком легальним, на противагу сюжету фільму, який часом кидає то в шпигунську драму, то в справжній хоррор з дитячим співом на саундтреці. При цьому Агнешка Холланд аж ніяк не погана постановниця — «Ціна правди» виглядає як міцна гуманістична драма з, перш усього, хорошою операторською роботою Томаша Наумюка. Це кіно в ідеалі мало би стати історією про свідому журналістику і моральні виклики одного репортера, здатного тиснути на соціальні важелі.

Про Голодомор говорять замало, ще менше знімають, тож «Ціну правди» варто подивитися на свій страх і ризик хоча б для того, аби оцінити спробу розказати про те, що резонує з українським глядачем так, як не зрезонує з рештою аудиторії. Втім, на мою думку, фільм Холланд — не байопік і не історична драма, а гротескна притча (не в найкращому сенсі) про те, що система перемагає людину, але історія не заплющить очі на систему.

Review overview

Summary