Головні розчарування 2019 року за версією редакції Vertigo
Окрім тріумфального повернення Скорсезе до кримінального жанру, кращого фільму в кар’єрі Ноа Баумбаха та прориву Пона Джун Хо на Каннському кінофестивалі, були й відверті провали у світі кіно та серіалів, про які ми не поспішаємо забувати. Ось кілька персональних вертігівських «I’m not mad, I’m just disappointed» 2019-го року.
Аня
Як людина, яка писала огляди на кожну серію останнього сезону «Гри престолів», забираю собі право озвучити таку очевидну річ, як провал фіналу легендарного шоу на HBO. Щось недобре ми запідозрили ще під час трансляції сьомого сезону – події серіалу почали розвивати надто швидко та спрощено, якщо раніше пресонажі могли пів сезону подорожувати з Вінтрефлерра в Королівську Гавань, то тепер Джону Сноу достатньо однієї серії щоб змотатися за Стіну і назад. У восьмому ж сезоні Девід Беніофф та Д.Б. Вайс неначе зрозуміли, що сюжет пора закругляти і вимітатися з павільйонів каналу, отже наратив набрав небувалих темпів, а розвиток персонажів від цього почав страждати. Найбільше дісталося Деєнеріс – сім сезонів автори вимальовували з Кхалісі поміркованого лідера лише для того, аби у останніх двох епізодах Дені психанула і влаштувала геноцид. Можливо справа у тому, що автори давно відійшли від першоджерела Джорджа Р.Р. Мартіна, а можливо проблема у кількості епізодів фінального сезону – 6 серій не достатньо аби завершити історію льоду та полум’я.
Ще один очевидний претендент на звання поганця, який зіпсував роки праці — «Зоряні війни: Скайвокер. Сходження». Фінальна дев’ята частина виявилась мішаниною з «Імперія наносить удар у відповідь», «Повернення джедая» і раптом «Помсти ситхів». А ще Джей Джей Абрамс зняв своє кіно на максималках так, наче останній раз працює на Lucasfilm – горить сарай, гори і хата, показали Лею, давайте покажемо і (спойлер), відродили Палпатіна, давайте тоді вб’ємо (спойлер), а ще намалюємо в CGI коней у космосі, а в кінці буде кадр з евоками, тому що фан сервіс. На ділі зі сценарної точки зору останній фільм лише довів, що у Disney від самого початку не було сформоване бачення майбутньої франшизи і який буде наскрізний сюжет (тому що пошук Рей її батьків ледь працював в межах цієї історії). З іншого боку, догодити фанатам «Зоряних воєн» взагалі не легко – Райан Джосон у «Останніх джедаях» спробував показати щось нове та оригінальне і отримав порцію критики за «неканон». Натомість Джей Джей Абрамс просто перезняв оригінальну трилогію назвавши це «Пробудження сили» та «Скайвокер. Сходження» і не поміченим це також не лишилося. Лише «Бунтар-Один» десь там маячить як приклад вичерпного спін-оффа без права на продовження, а Джон Фавро гріється в променях слави бейбі Йоди.
Тим часом у світі коміксних адаптацій лише у братів Руссо все ок. До прикладу той самий «Геллбой», який обіцяв рогатого Девіда Харбора із закривавленим рейтингом R… в цілому саме це нам і дав, а ось отримати разом з ними хороший сценарій та режисуру — це вже забагато хотіти. Фільм Ніла Маршалла наплював на поступове введення глядача в сюжет, знехтував професією режисера монтажу, абсолютно сміхотворно спробував розповісти драму батька та сина і в цілому виявився тінейджерським бунтом – лише кривавий екшн, а логіка підтягнеться. Єдине хороше, що було в «Геллбої» – це, власне, сам Харбор, якому дісталися найкращі панчлайни фільму. Але ж їх усі продюсери розібрали ще на трейлери!
Саша
Я спіймала себе на думці, що цього року було якось не дуже вже й багато фільмів-розчарувань – тобто, жахливих фільмів вистачало, але у більшості випадків вони не дуже розчаровували, бо з перших трейлерів було зрозуміло, чим це все закінчиться. Не думаю, що хтось очікував чогось хорошого від «Темного Фенікса», наприклад. І все ж, деяким фільмам навіть вдалось мене неприємно здивувати – наприклад, бойовику Polar від Netflix. Здавалось би, це ж ідеальне guilty pleasure – кривавий екшн-фільм про світ найманих вбивць, ще й з Мадсом Міккельсеном у головній ролі! Але щось пішло геть не так, як повинно було, і в результаті ми отримали гротескну, бездумну спробу повторити успіх «Джона Віка». І навіть Міккельсен не зміг її врятувати.
Друге найбільше розчарування року – ремейк «Короля Лева». Так, відразу було зрозуміло, що нас чекає не надто креативна спроба покадрово відтворити діснеївський фільм, але результат перевершив усі мої очікування. Мабуть, проблема в тому, що «Король Лев» – дуже метафорична повчальна історія, такий собі дитячий переказ «Гамлета», але з милими тваринами. Іншими словами – річ, якій максимально не личить реалізм. Коли замість мальованих звірів на екрані з’являються «справжні» леви, ти починаєш сприймати сюжет набагато критичніше та задумуватись над питаннями, які раніше не приходили в голову. Зате фільм подарував нам найсмішнішу сцену 2019 року – момент, коли фотореалістичний Муфаса падає зі скелі та кричить людським голосом. Так, так, це мала б бути сумна сцена, але поєднання емоційного вереску, неприродньої для будь-якої тварини гримаси та сміливого порушення усіх законів фізики викликає лише істеричний сміх.
Ще один фільм образливо невдалий фільм, який зараз спадає на думку – безславна екранізація «Щигля». Причому, стрічка водночас страждає і від надмірного бажання не відходити ні на міліметр від першоджерела, і від якихось дивних наративних експериментів. І найсумніше – те, що цього всього можна було б уникнути, просто обравши у якості формату міні-серіал, а не повнометражний фільм.
Ну, а про свої серіальні розчарування я навіть не хочу згадувати – мені вистачило довгих місяців страждання над рекапами до нової «Американської історії жахів», «Великої маленької брехні» та «Темних матерій».
Юра
Мені складно було розчаровуватися в цьому році, тому що я особливо нічого не очікував навіть від найбільших прем’єр року. Зате часом було кумедно дивитися на оточуючих. Наприклад, на прем’єрі «Детектива Пікачу», коли всі повелися на милого головного героя і трейлер під «I need a hero».
Ще один масивний флоп цього року — друга частина «Воно». Три години скетчів, слабкий фінал і єдина хороша ідея на весь фільм — це піджартовування з невміння Кінга писати кінцівки до книг. Так, я знаю, що багатьом фільм сподобався — він дійсно непогано знятий і Білл Гейдер у ньому сяє. Але якщо співвідносити потенціал і результат, то вийшов величезний пшик імені Джеймса МакЕвоя, який цього року лише промахувався повз хороші проекти.
Хоча окей, один проект таки мене трохи засмутив — мова про «Крижане серце 2». Не те щоб я багато чекав від сиквелу Disney, але було неприємно бачити, що корпорація, після більш як десяти років руху в напрямку розумної та цікавої для будь-якого віку анімації, раптом повернулася до класичних беззмістовних продовжень. Особливо це помітно на фоні «Історії іграшок».
Загалом, Disney в 2019 році запам’ятався не лише фільмами. Я не дуже люблю критикувати корпорацію за її любов до поглинання і тотальної маркетизації всього, до чого дотягнуться руки, але купівля Fox і подальші дивні пертурбації зі зміщенням прем’єр, скасуваннями і т.д. трохи лякають. Як мінімум тому, що Fox був флагманом авторського кіно і дуже не хочеться, щоб це все провалилося в трубу. Отакі от пироги 2019 року виготовлення.
