Марафон для панікерів: як перестати боятися та полюбити кінець світу
Редакція Vertigo в жодному випадку не заохочує масову паніку – навіть у найбільш лякаючих ситуаціях варто зберігати спокій, не накручувати людей навколо та дотримуватись науково перевірених правил безпеки. Тож якщо ви ледь стримуєтесь щоб негайно не побігти у найближчу аптеку за останніми марлевими масками (або у супермаркет – за пожиттєвим запасом гречки), чи просто цілодобово ховаєтесь під ковдрою та з жахом читаєте новини – спробуйте краще відволіктись.
Наприклад, подивіться наш марафон апокаліптичних фільмів – ці стрічки не лише морально підготують вас до найгіршого варіанту розвитку подій, але й переконають у тому, що навіть кінець світу може бути веселим. Тим паче, що йти зараз у кіно – не найкращий варіант, а дивитись хороше кіно хочеться завжди.
2013
Це кінець
Режисер: Сет Роген, Еван Голдберг
Уявіть цілком біблійний апокаліпсис, але з постійно накуреними голлівудськими зірками у якості головних героїв – і ви отримаєте «Це кінець» Сета Рогена та Евана Голдберга. «Це кінець» був ризикованою дебютною стрічкою для молодих режисерів – комедія могла у будь-який момент перетворитись у занадто вульгарний фарс чи чергову картину-катастрофу з невдалими спецефектами.
Але, попри не дуже інтелектуальний гумор та прямолінійний сюжет, «Це кінець» – справді веселе кіно, яке класно дивитися дружньою компанією. Його головні козирі – вдала динаміка між Сетом Рогеном, Джеймсом Франко та Джоною Гіллом (що не дивно, адже актори справді дружать між собою), абсурдні камео знаменитостей та вражаючі візуальні ефекти.
1978
Вторгнення викрадачів тіл
Режисер: Філіп Кауфман
Так, ми радимо вам звернути увагу не на оригінальне «Вторгнення викрадачів тіл» 1956 року, а на ремейк Філіпа Кауфмана. По-перше, ви лише оцініть акторський склад: тут і Дональд Сазерленд, і Джефф Голдблюм, і легендарний Леонард Німой! По-друге, стрічка Кауфмана вважається одним із найкращих науково-фантастичних горорів в історії кіно – і досі лякає навіть найсміливіших глядачів.
При цьому, у центрі сюжету не якась епічна боротьба проти кровожерливих зомбі чи велетенських монстрів, а дивна раса рослиноподібних істот, які тихо і спокійно захоплюють Сан-Франциско. Така історія навряд сильно підніме вам настрій, зате вона чудово відволіче від тривог сьогодення!
1995
Дванадцять мавп
Режисер: Террі Гілліам
Злодій Джеймс Коул (Брюс Вілліс) має повернутись у минуле і врятувати людство від смертоносного вірусу, який колись знищив майже все населення планети. У 1996 році його сприймають як психічно хворого, а у тоталітарному майбутньому – як безликого пішака системи, який повинен будь-якою ціною виконати місію.
Ось справжнє диво – на відміну від решти картин екс-пайтонівця Террі Гілліама, «Дванадцять мавп» стали однозначним комерційним успіхом. Більше того – фільм схвально оцінили навіть ті критики, які зазвичай ставились до інших робіт режисера скептично. І не дивно – цей постапокаліптичний нео-нуар може похвалитись не лише характерним візуальним стилем режисера, фірмовими іронічними діалогами та класною акторською грою, але й рівним сценарієм, якого стрічкам Гілліама часто не вистачає. До речі, саме за цю картину Бред Пітт отримав свою першу номінацію на «Оскар».
1964
Доктор Стрейнджлав або як я перестав хвилюватись і полюбив бомбу
Режисер: Стенлі Кубрик
Стенлі Кубрик – не той режисер, який асоціюється жартами та сміхом, але саме він зняв одну з найсмішніших стрічок про кінець світу. «Доктор Стрейнджлав» – неймовірно провокативна чорна комедія, співсценаристом якої був видатний сатирик, журналіст та романіст Террі Саузерн. Історія розповідає про американського генерала, який втрачає глузд та організовує ядерний напад на Радянський Союз – і про службовців, які намагаються хоч якось завадити цій катастрофі.
Легендарний комік Пітер Селлерс грає у картині аж три різні (хоча однаково смішні) ролі, а частина сценарію побудована навколо його імпровізованих жартів. Видатний кінокритик Роджер Еберт колись назвав «Доктора Стрейнджлава» найкращою політичною сатирою століття – і ми з ним цілковито згодні.
Ця невелика британська інді-комедія перетворила Едгара Райта та Саймона Пегга на зірок глобального масштабу – і започаткувала тренд на іронічні, криваві і наповнені поп-культурними референсами горори. Але, на відміну від багатьох інших комедійних фільмів про зомбі, повнометражний дебют Райта не забуває про щирі емоції – дружба між головними героями тут не менш важлива за апокаліпсис.
До речі, якщо ви вже знаєте «Зомбі на ім’я Шон» на пам’ять, то зверніть увагу на найменш відому частину «трилогії Корнетто» – апокаліптичну комедію «Кінець світу». Так, можливо вона місцями не зовсім дотягує до рівня «Шона» чи «Крутих фараонів», але це все одно неймовірно смішна та емоційна історія про дружбу, дорослішання та реалізацію дитячих мрій.
