Не перемотувати: 15 найкращих відкриваючих титрів в історії телебачення
Якщо колись заставки до серіалів виконували лише одну просту функцію, – задавали загальний настрій та знайомили глядача з акторами – то тепер вони перетворились на окремий вид мистецтва. Це частково пов’язано зі збільшенням кількості шоу, доступних сучасним глядачам – щоб зачепити вибагливу аудиторію, шоураннерам доводиться докладати дедалі більше зусиль та вже з перших секунд пропонувати щось яскраве. Але ми не скаржимось – деякі заставки настільки вдалі, що їх хочеться передивлятися навіть тоді, коли сам серіал вже давно знаєш на пам’ять. Розповідаємо про найкращі з них.
«Кінь БоДжек»
Світ буквально обертається навколо Коня БоДжека – антропоморфного коня, колишньої зірки ситкому та антигероя, в якого більше проблем та демонів, ніж у Дона Дрейпера та Генка Муді разом узятих. Заставка до серіалу не лише показує рутину розгубленого протагоніста (усе від втечі від папараці і до п’яного падіння у басейн), але й чудово передає лейтмотиви шоу: ізольованість, пошуки себе та безмежну прірву апатії.
При цьому музику до заставки написав Патрік Карні, барабанщик гурту The Black Keys, разом зі своїм дядьком, мультиінструменталістом Ральфом Карні.
«Підпільна імперія»
Про «Підпільну імперію» сьогодні замало згадують, і даремно – це блискуче дослідження трансформації американського суспільства у міжвоєнні роки. Попри реалізм шоу, заставки тут неочікувано сюрреалістична – ми спостерігаємо за тим, як Накі Томпсон (Стів Бушемі) стоїть на узбережжі та спостерігає за сотнями пляшок віскі, яке море виносить на берег.
Музику для стартових титрів, Straight Up and Down гурту The Brian Jonestown Massacre, вибрав сам шоуранер, Теренс Вінтер. За його словами, він не хотів ставити на заставку передбачувану музику, яка б співвідносилася з часом подій серіалу.
«Таємниці Ґравіті Фолз»
«Таємниці Ґравіті Фолз» – серіал, який відразу викликає ностальгію за дитинством, коли літні канікули здавались цілою епохою, а лісок за домом – невідомим світом, повним загадок та можливостей. Заставка до серіалу чудово передає це відчуття, але найбільше нам подобається психоделічна і зловісна «викривлена» версія, яка грає перед фінальними епізодами другого сезону.
Музика Анджело Бадаламенті, краєвиди славнозвісного вашингтонського містечка і пташечка, на рахунок якої фанати шоу досі сперечаються (що це – підбуреник чи дрізд?). Титри до легендарного серіалу Девіда Лінча чудово натякають на одну з центральних ідей його творчості – на те, що побутові речі та тихенькі міста можуть бути не лише загадковими, але й дуже, дуже небезпечними.
Життя, смерть, південна готика, релігійний фанатизм і заборонений секс – титри «Справжньої крові» відразу показували, про що буде шоу. Цікаво, що розробкою інтро займалась незалежна продакшн-компанія Digital Kitchen, яка використовувала для свого колажу підпалені поляроїди луїзіанських краєвидів, краплі крові та кадри з документальних стрічок і сімейних архівів.
Як і кожен сюжетний хід чи репліку зі «Світу Дикого заходу», титри до серіалу вже розібрали та проаналізували до найменших дрібниць. І не дивно, адже інтро доволі прозоро натякає на головні теми шоу, а Джонатан Нолан та Ліза Джой давно відомі своїми іграми з фанатами та любов’ю до загадок. Вершники і стріли, синтетичне життя, свобода та цілковитий контроль – цікаво, чи ще тут ще якісь символи, які ми досі не помітили?
Якщо чесно, то в нас досі є запитання щодо фіналу першого сезону «Справжнього детектива». Але з одним не посперечаєшся – у серіала була одна з найбільш стильних заставок 2010-х. Меланхолійна пісня Far From Any Road, задушлива атмосфера південної готики, зелено-жовті болота Луїзіани і драматичні портрети задумливих, дуже серйозних героїв Меттью Макконегі та Вуді Гаррельсона – вже з перших секунд зрозуміло, що на нас чекає дещо незвичне.
Серіал-антологія Раяна Мерфі вже трохи приївся глядачам, та й пізніші сезони стабільно виходять гіршими за перші. Але навіть якщо самі сюжети вже давно не лякають, то титри залишаються моторошними та надзвичайно атмосферними: зловісні підвальні лабораторії, похмурі психіатричні клініки та школи для юних відьом – лише спробуйте викинути усі ці образи з голови.
Родині Роїв складно співчувати, але від їх конфліктів та та суперечок складно відірвати очі – за кожною розмовою приховується цілий вир психологічних травм, особистих мотивів та амбіцій. Вступні титри трохи припіднімають завісу над минулим сім’ї – ми бачимо кадри з домашнього архіву династії.
Ніколас Бріттел, автор саундреку до серіалу (за який він отримав «Еммі»), розповідав що на поєднання класичних елементів та електоронного біта його наштовхнула перша сцена серіалу, де Кендал Рой агресивно читає The Beastie Boys, їдучи в авто.
Можливо, титри «Божевільних» на перший погляд і не здаються настільки вже вражаючими, але це — стильний оммаж творчості ілюстратора Сола Басса, який чудово передає фокус серіалу. Костюми, цигарковий дим, хмарочоси Нью-Йорка та падіння Дона Дрейпера — вже з перших секунд стає зрозумілим, про що саме буде ця історія.
Дизайнери титрів «Секретних матеріалів» були змушені придумувати інтро з нуля — продюсер Кріс Картер лише показав їм логотип серіалу та поділився музичною темою Марка Сноу. Далі дизайнери експерементували, придумуючи максимально моторошні та інтригуючі кадри. Часом їм навіть доводилось використовувати фотографії власних очей, рук та силуетів, щоб додати заставці додаткової загадковості.
Якби не «Сутінкова зона», то ми б ніколи не побачили ні «Американську історію жахів», ні «Чорне дзеркало», ні метафоричні фільми Джордана Піла. Серіал Рода Серлінга показав, що науково-фантастичний серіал може бути не лише прохідною розвагою для неперебірливого глядача, але й серйозним медіумом, який розкриває соціальні проблеми та складні політичні запитання. Заставка до серіалу вийшла не менш впливовою за саме шоу — на її користь працюють і атмосферні моторошні кадри, і музика Бернарда Германа, і зловісна закадрова начитка, яка вже стала культовою.
