Головокружіння

За статистичними даними, при поліклінічному прийомі майже 40% пацієнтів  скаржаться на головокружіння та/або запаморочення. Головокружіння може істотно вплинути на якість життя пацієнта, бути причиною падінь і травм, привести до непрацездатності і навіть інвалидизації.

Лікарі звичайно неохоче беруться за лікування таких пацієнтів, тому що постановка діагнозу важка, а лікування часто буває малоефективним. Наприклад, в амбулаторних пацієнтів із головокружінням причина захворювання буває встановлена тільки в 20% випадків.

Спроба описати суб'єктивні відчуття при головокружінні часто ставить у тупик не тільки пацієнта, але і лікаря. При описі відчуттів пацієнти говорять про чи обертання русі навколишніх чи предметів власного тіла, погойдуванні, непевності при ходьбі, нудоті, погіршенні орієнтування і т.п.

Настільки невизначений опис скарг зв'язаний з тим, що система рівноваги спирається на повідомлення відразу декількох сенсорних систем: зорової, вестибулярної і м'язово-суглобної. Почуття рівноваги в нормальних умовах не має таку специфічність, як, наприклад, зір,  слух чи нюх і здебільшого знаходиться на підсвідомому рівні.

Зовнішня інформація, що надходить від різних органів чуття, зіставляється й інтегрується на рівні стовбура мозку, мозочка і тім'яних часток кори великих півкуль.

Великий обсяг інформації забезпечує високу надійність і пристосовуваність системи орієнтування. У той же час, дисфункція однієї з трьох сенсорних систем породжує настільки незнайомі відчуття, що описи пацієнтів з однаковим захворюванням рідко збігаються.

Спектр причин, що викликають головокружіння, дуже широкий. До них відносяться:

• у першу чергу, хвороби внутрішнього вуха (доброякісне пароксизмальне позиційне головокружіння, хвороба Меньєра, вторинний гідропс лабіринту, наслідки прийому ототоксичних препаратів, отосклероз, фістула лабіринту, лабіринтит і ін.),
• захворювання шийного відділу  хребта
• ряд серцево-судинних захворювань (стеноз аорти, аритмії, атеросклероз, васкуліти),
• ендокринні розлади (цукровий діабет, гіпо- і гіперглікемія),
• хвороби крові (анемія),
• захворювання головного мозку (пухлини мозочка і моста мозку, епілепсія, хвороба Паркінсона),
• травми голови та шиї,
• вегето-судинна дистонія, мігрень, тривожність,
• психічні розлади та багато  інших.

В умовах такої розмаїтості етіологічних факторів, традиційний підхід "лікар-пацієнт" виявляється неефективним. Медична експертиза при порушенні стійкості вимагає повного обстеження майже всіх систем пацієнта. У зв'язку з цим доцільним є застосування міждисциплінарного підходу до діагностики і реабілітації таких пацієнтів.