Вестибулярна компенсація

Існує кілька підходів до лікування порушень вестибулярної функції. Вестибулярно-адаптаційна терапія (ВАТ) підвищує ефективність лікування деяких типів головокружіння, таких, наприклад, як пароксизмальне позиційне головокружіння, головокружіння при вестибулярній нейроектомії. Однак, незважаючи на те, що цей метод є неінвазивним і дозволяє зменшити кількість застосовуваних лікарських препаратів, диференційна діагностика, спрямована на підбір пацієнтів, у яких можна домогтися позитивного результату, далеко не завжди очевидна.

Лікувальна програма при головокружінні повинна максимально враховувати індивідуальні особливості пацієнтів. Це означає вибір правильної лікувальної  тактики, чи, що більш важливо, оптимального поєднання терапевтичних підходів. Деякі лікарські препарати можуть призводити до небажаних ефектів. Наприклад, седативний ефект деяких препаратів негативно впливає на природний адаптаційний процес.

Ідеальна терапевтична тактика, заснована на одночасному використанні ВАТ і лікарського лікування, не повинна  негативно впливати на процеси вестибулярної адаптації, сприяючи при цьому симптоматичному поліпшенню стану пацієнтів під час ВАТ і прискорюючи їхнє функціональне відновлення.

Вестибулярна компенсація залежить від сенсорних імпульсів, що надходять від візуальних і пропріоцептивних джерел, а також від працюючої частини вестибулярного апарата. Ці сенсорні імпульси, включаючи складні нейрофізіологічні й адаптаційні механізми, сприяють функціональному відновленню. При лікуванні кожного пацієнта варто враховувати ці складні і, нерідко, тендітні механізми.

У той час як відновлення здатності утримувати статичну рівновагу часто є повним, стабільним і тривалим, відновлення динамічної рівноваги нерідко буває слабким і частковим. У таких пацієнтів часто зберігається залишкове головокружіння протягом тривалого часу після удаваного відновлення функцій, особливо при різкому повороті голови вбік ураження.

Поліпшенню вестибулярної компенсації сприяє посилення візуальних, пропріоцептивних і залишкових вестибулярних імпульсів. Будь-які фактори, що здатні підсилити ці імпульси, варто вважати заохочувальними, а ті фактори, що послабляють їх, повинні бути виключені лікарем.

Лікар повинний заохочувати пацієнта до активної тактики лікування захворювання, при цьому необхідно тісне співробітництво з ним, потрібно змушувати його мобілізуватися, активізуватися. Це особливо важливо в ранній фазі відновлення після захворювання, коли пацієнт часто воліє лежати один у зовсім темному приміщенні. Таблиця 1 ілюструє основну концепцію заохочувальних сенсорних імпульсів.

Таблиця 1. 

Фактори, які сприяють вестибулярній компенсації і несприятливі фактори 

  Вестибулярна компенсація і фармакотерапія

Хоча використання седативних, анксіолітичних і протиблювотних засобів з метою ослаблення стресорних впливів на пацієнта є привабливим, однак застосування таких препаратів повинне відповідати строгим рекомендаціям. У цілому, седативні засоби знижують швидкість і повноту функціонального відновлення, а стимулюючі препарати сприяють його розвитку.

Таким чином, незважаючи на привабливість використання бензодіазепинів і інших седативних препаратів, їх варто уникати, за винятком тих ситуацій, коли пацієнт піддається важким стресорним впливам.

Численні дослідження вказують на те, що такий препарат як бетагістин (Бетасерк) викликає виражене прискорення відновлюваного процесу, відновлює здатність утримувати рівновагу, що може бути зв'язане з впливом бетагістину на гістамінові Н3-рецептори. Завдяки цьому підсилюється сприйняття сенсорних імпульсів з інших джерел крім ушкодженого вестибулярного апарата. При цьому бетагістин не знижує ефективності ВА, а відсутність впливу бетагістину на ВА означає, що лікарі можуть сміливо використовувати бетагістин у пацієнтів із головокружінням, навіть під час критичного відбудовного періоду, без ризику погіршення віддаленого прогнозу. Це складає повну протилежність багатьом седативним препаратам, які заважають розвитку компенсації.